Договір між батьками про сплату аліментів на дитину в нотаріальній практиці
1. Домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину можуть бути викладені у вигляді Договору між батьками про сплату аліментів на дитину, або входити до складу шлюбного договору. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (далі - Договір) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Він є двостороннім, безоплатним, консенсуальним та алеаторним.
2. Предмет такого Договору - встановлення принципів, способів виховання, розвитку та утримання дитини, а також розміру, форм, порядку, та строків сплати аліментів та підстав їх цільового використання, врегулювання здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з батьків, хто проживає окремо, а також розміри несення додаткових витрат на дитину. Договір дозволяє вирішити батьками усі питання, що складають предмет Договору, в диспозитивному порядку з дотриманням норм чинного законодавства України
3. Договір: може укладатися на визначений строк до досягнення дитиною повноліття, до настання відкладальної обставини, до досягнення дитиною повноліття або до досягнення дитиною двадцяти трьох років.
4.Сторонами Договору є батьки дитини незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою, чи ні, чи визнаний шлюб недійсним, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав. Батьки можуть закріпити в Договорі взаємні права і обов'язки щодо утримання одного або усіх спільних дітей. Також вони можуть визначити свої повноваження щодо дитини, якщо вона фактично не проживає ні з одним з батьків, а перебуває в дитячому закладі (виховному, спортивному, медичному тощо). При цьому аліментоотримувачами можуть бути мати (стаття 84 СКУ) чи батько (стаття 86 СКУ) або сама дитина (частина друга статті 179 СКУ).
5. Необхідною умовою Договору є визначення місця проживання дитини, яке співпадає з місцем проживання одного з батьків. Саме цей з батьків є аліментоотримувачем та власником аліментів (частина перша стаття 179 СКУ). Така позиція відповідає загальній концепції СКУ, згідно до якої вирішення усіх істотних питань з приводу виховання дитини (ст. 157 СКУ) та права власності на аліменти (стаття 179 СКУ) залежить від спільного або роздільного проживання батька та дитини.
Якщо дитина не досягла десяти років, місце її проживання визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СКУ). Згідно частини другої статті 160 СКУ місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Нотаріальна практика визнає дві форми згоди: згода, висловлена письмово з нотаріальним засвідченням справжності підпису особи, яка її висловила, або згода, надана безпосередньо в договорі, тобто, коли особа, яка надала згоду, є стороною договору. Нотаріальна техніка не передбачає можливості нотаріального засвідчення справжності підпису малолітньої особи, а посилання в тексі нотаріально посвідченого договору на заяву, справжність підпису на якій не засвідчена нотаріально, не допускається. Стороною аліментного договору малолітня дитина бути не може, оскільки правочини за малолітніх вчиняють батьки (п.3.2 Глави 1 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок) [i]. До того ж, стаття 189 СКУ в імперативній формі визначила, що сторонами Договору є батьки. Отже, в межах нотаріального процесу врахувати думку малолітньої дитини щодо місця її проживання та належним чином зафіксувати її неможливо.
У відповідності до частини третьої статті 160 СКУ, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. В юридичній літературі існує позиція про можливість визнання суб'єктом Договору неповнолітньої дитини, яка обґрунтовується тим, що згідно статті 18 СКУ кожному учаснику сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, надане право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу, а суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Отже, особа, яка може захищати свої порушені права в суді, може здійснювати своє право на отримання аліментів від батьків шляхом укладення договору. Однак, як ми вже зазначали, СКУ місить імперативну норму, про те, що сторонами Договору є батьки. На мій погляд, вирішити цю колізію можна наступним чином. Спочатку укласти та нотаріально посвідчити договір між дитиною та тим з батьків, з яким проживатиме дитина, предметом якого є визначення місця проживання дитини, а потім, з посиланням на цей договір, укласти та нотаріально посвідчити основний Договір.
В Договорі, окрім постійного місця проживання дитини, можливо встановити тимчасове місце проживання, наприклад, на випадок відряджень того з батьків, з яким постійно проживає дитина, канікул, хвороби тощо.
6. Умовою, що випливає зі змісту Договору, є встановлення регламенту зустрічей з дитиною тим з батьків, який не проживає постійно разом з дитиною, та інших родичів (дідуся, бабусі, братів, сестер тощо). Важливо максимально чітко зафіксувати в Договорі порядок побачень з дитиною, можливість спільного відпочинку, проведення вихідних та святкових днів, канікул, відвідування інших родичів, а також форми та засоби фіксації порушень цього порядку і можливість застосування санкцій за такі порушення.
7. Найважливішою умовою Договору є встановлення розміру аліментів, який визначається Сторонами самостійно. Він не може бути нижчим за розмір аліментів, які діти отримали б при стягненні аліментів у судовому порядку. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182 СКУ), розмір якого встановлюється у Законі України «Про державний бюджет» на поточний рік. Розмір аліментів може вираховуватися в твердій грошовій суму, бути прив’язаним до суми, визначеної в іноземній валюті, вираховуватися виходячи з відсотку (частки) від доходу (заробітку). Тверда грошова сума може бути чітко фіксованою або встановлений порядок її розрахунку щодо постійних фіксованих у законі сум (у кратному відношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, прожиткового мінімуму дітей відповідного віку, мінімальної заробітної плати). Якщо розмір аліментів визначений у відсотку від доходу одного з батьків, необхідно визначити, що саме є доходом, з якого такий відсоток обчислюється та визначити види доходів, з яких будуть виплачуватися аліменти, а з яких – ні. Окрім цього, Сторони можуть включити в договір умову про сплату аліментів за минулий час.
8. У Договорі також може бути визначена форма надання утримання тим з батьків, який проживає окремо від дитини: натуральна, грошова або змішана (стаття 181 СКУ).
Якщо розмір аліментів визначений у твердій грошовій сумі, у Договір варто включати умови щодо її індексації, керуючись аналогією закону, частиною другою статті 184 СКУ та пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р.).[ii]
9. Вкрай важливим є встановлення чіткого порядку сплати аліментів в Договорі. Вони можуть сплачуватися, наприклад, шляхом особистої сплати
платником аліментів їх одержувачеві з наданням розписки; через третіх осіб (бабусю, дідуся або інших родичів); поштовим або телеграфним переказом аліментів; перерахуванням на рахунок аліментоотримувача тощо. Враховуючи, що Договір з виконавчим написом нотаріуса є виконавчим документом, оптимальним є перерахування аліментних платежів на рахунок аліментоотримувача. Реквізити рахунку можуть бути зазначені у тексті Договору або додатку до нього.
10. Також необхідним є визначення строків виконання аліментних зобов’язань, які встановлюються за згодою Сторін (щомісячно, щоквартально тощо) із зазначенням крайньої дати виконання таких зобов’язань.
11. Бажано, якщо батьки встановлять в Договорі порядок використання коштів, що сплачуються за Договором та визначаться, на які конкретно цілі мають використовуватися кошти, що надаються на утримання дитини.
