УВАГА! УВАГА! УВАГА!

 З 01 січня 2016 року суб’єктами державної реєстрації визначено виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріусів, а також юридичних осіб публічного права за умови їх акредитації в установленому порядку.

Для отримання більш детальної та необхідної інформації, стосовно даного питання - активне посилання на банер  «Електронні сервіси», розміщений на офіційному веб-сайті Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.  http://obljust.gov.ua/index.php?page_name=229.html;

Адреса Солонянської державної нотаріальної контори: 52400 Дніпропетровська область, смт. Солоне, вул. Кірова, 5 тел. (05669)2-10-29
Державний нотаріус - Супруненко Алла Миколаївна

ПРАВО НА ВІДПОЧИНОК

Право працівників на відпочинок шляхом надання їм відпустки закріплено у статті 45 Конституції України.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою також регулюються Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України (далі - Кодекс), іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Так, Законом України  «Про відпустки» (далі - Закон) встановлено державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні.

Одним із видів відпусток є соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

Так, оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку тривалістю: до пологів – 70 календарних днів; після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів).

Слід відмітити, що така відпустка надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

При цьому, у разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

Що стосується відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то така відпустка надається після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки.

Слід відмітити, що підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.

Зазначеним особам, крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку та прийомних батьків, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

За бажанням жінки або вищезазначених осіб у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в період відпустки для догляду за дитиною.

Слід звернути увагу, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні (крім прийомних дітей у прийомних сім'ях).

При цьому зазначаємо, що така відпустка зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Щодо надання відпустки у зв'язку з усиновленням дитини слід зазначити, що особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв'язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя – одному з них на їхній розсуд).

Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв'язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.

Відпустка у зв'язку з усиновленням дитини віком старше трьох років надається за заявою особи, яка усиновила дитину, на підставі рішення про усиновлення дитини та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Звертаємо увагу, що право на таку відпустку має лише та особа, яка усиновила дитину віком старше трьох років. Особа, яка усиновила дитину віком до трьох років має право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на загальних підставах.

Слід зазначити, що законодавством про відпустки передбачено також надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Так, відповідно до статті 19 Закону та статті 182¹ Кодексу жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щороку додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічну основну відпустку, щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 Закону, якою регулюється питання перенесення щорічної відпустки.

Варто зазначити, що особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Міністерство юстиції роз’яснює застосування деяких положень законодавства в частині організації надання правової допомоги

Міністерством юстиції України узагальнено та проаналізовано проблемні питання, які найчастіше виникають під час організації надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – правова допомога) місцевими центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – місцеві центри). У зв’язку з цим Мін’юстом підготовано роз’яснення щодо застосування деяких положень законодавства в частині організації надання правової допомоги у форматі «запитання – відповідь».         

 1. Чи має право місцевий центр організовувати надання правової допомоги особам, зазначеним у статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (далі – Закон), які є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, відповідачами у кримінальному процесі, чи надання такої правової допомоги належить до повноважень регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги?

Чи має право місцевий центр видавати адвокатам доручення про надання безоплатної вторинної правової допомоги зазначеним особам?

Яким буде механізм оплати послуг і відшкодування витрат адвокатів у разі прийняття місцевим центром рішення про надання правової допомоги зазначеним особам?

У разі якщо до місцевого центру звертається особа, яка належить до однієї з категорій, передбачених пунктами 1, 2, 8 – 12 частини першої статті 14 Закону, та одночасно є потерпілою або свідком у кримінальному провадженні, місцевий центр після здійснення перевірки належності особи до однієї з вищезазначених категорій та прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги видає адвокату доручення за формою, встановленою додатком 9 до Методичних рекомендацій, затверджених наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 26 червня 2015 року № 160 (далі – Методичні рекомендації).

Оплата послуг адвоката у таких випадках здійснюватиметься відповідно до пункту 2 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465.

У разі якщо особа, захист якої за призначенням у кримінальному провадженні здійснюється призначеним регіональним центром адвокатом, потребує представництва інтересів як свідок або потерпілий в іншому кримінальному провадженні, таке представництво забезпечується цим же адвокатом на підставі вже виданого доручення про залучення захисника за призначенням.

Оплата послуг адвоката за представництво у цьому випадку здійснюватиметься відповідно до пункту 2 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465.

Оплата послуг адвоката за здійснення захисту за призначенням в основному кримінальному провадженні здійснюватиметься відповідно до пункту 15 Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465.

2. Які документи необхідно подати особам, визначеним у пункті 2 частини першої статті 14 Закону (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї), для підтвердження їх належності до зазначеної категорії?

Порядок подання звернень про надання безоплатної вторинної правової допомоги визначено статтею 18 Закону, згідно з якою разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 Закону.

Відповідно до Закону звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону, що стосуються дітей, подаються їх законними представниками за місцем фактичного проживання дитини або її законних представників незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи (дитини).

Враховуючи викладене, з питань захисту прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, дітей, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї, відповідно до Законуможуть звернутися лише їх законні представники за місцем фактичного проживання дитини, права якої порушені.

Примірний перелік підтвердних документів таких суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу визначено підпунктом 3 пункту 5 Методичних рекомендацій.

Звертаємо увагу, що перелік документів, передбачений Методичними рекомендаціями, не є вичерпним, особа, яка бажає отримати безоплатну вторинну правову допомогу, має право подати будь-який інший документ, який підтверджує її належність до суб’єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу. У разі якщо дитина звертається до центру особисто, кожний такий випадок розглядається директором місцевого центру індивідуально.

3.Чи відносяться до категорії осіб, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, такі категорії осіб, як матері-героїні, багатодітні матері, ветерани праці та діти війни? Які документи таким особам необхідно подати?

Особи, які мають особливі заслуги та/або особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, для отримання безоплатної вторинної правової допомоги подають до місцевого центру паспорт або інший документ, що посвідчує особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків та будь-який документ, що підтверджує заслуги особи, яка звертається за безоплатною вторинною правовою допомогою, перед Батьківщиною.

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної Праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави.

Особами, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, відповідно до статті 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вважаються особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями "За відвагу", а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Перелік осіб, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, передбачений вищезазначеними законами, не можна вважати вичерпним.

Так, Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» встановлено перелік громадян України, які мають право на пенсії за особливі заслуги перед Україною, серед яких, зокрема, є особи, відзначені почесним званням України «Мати-героїня», та матері, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, інші. Такі особи також мають право на безоплатну вторинну правову допомогу за умови подання документів, що підтверджують їх статус.

Ветерани праці та діти війни, на жаль, не є суб’єктами права на безоплатну вторинну правову допомогу.

4. Якою має бути форма доручення і чим вона затверджена?

Якщо за результатами перевірки належності особи до однієї з вразливих категорій осіб, визначених Законом, встановлено, що особа відповідає критеріям, визначеним пунктом 5 Методичних рекомендацій, та належить до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначених пунктами 1, 2, 8 – 12 Закону, працівником відділу попередньої роботи з клієнтами місцевого центру готується проект наказу про надання безоплатної вторинної правової допомоги за формою, встановленою у додатку 6 до Методичних рекомендацій.

Працівник відділу організації надання безоплатної вторинної правової допомоги та роботи з адвокатами місцевого центру забезпечує призначення адвоката, який надаватиме безоплатну вторинну правову допомогу, шляхом видання доручення, форма якого наведена у додатку 9 до Методичних рекомендацій.

Звертаємо увагу, що доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги, форма якого наведена у додатку 9 до Методичних рекомендацій, на сьогодні видається лише місцевими центрами адвокатам для надання безоплатної вторинної правової допомоги суб’єктам права на безоплатну вторинну правову допомогу, визначеним у пунктах 1, 2, 8 – 12 частини першої статті 14 Закону.

5. Якими документами підтверджується факт надання адвокатом правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону, зокрема, у разі здійснення адвокатом представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах?

Відповідно до пункту 6 Порядку оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 465, виплата адвокатам винагороди за надану ними правову допомогу і відшкодування витрат, пов’язаних з наданням такої допомоги, здійснюються на підставі доручення та акта надання безоплатної вторинної правової допомоги з відповідними додатками, складеного за формою, затвердженою Мін’юстом.

Адвокат подає складений ним акт до відповідного місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у строки, визначені у контракті (договорі) (протягом 45 календарних днів після завершення стадії провадження (коли оплата здійснюється за стадіями провадження (процесу) або виконання доручення).

Форма акта та відповідні додатки до нього (розрахунки розміру винагороди адвоката за надання безоплатної вторинної правової допомоги) затверджені наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року № 1702/5 «Про затвердження форми акта надання безоплатної вторинної правової допомоги та додатків до нього», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за № 1281/26058.

Зокрема, додатком 1 до акта надання безоплатної вторинної правової допомоги, затвердженого зазначеним наказом Мін’юсту, є форма розрахунку розміру винагороди адвоката за надання безоплатної вторинної правової допомоги, передбаченої пунктами 2, 3 частини другої статті 13 Закону (крім випадків надання такої допомоги особам, визначеним пунктами 3, 4 частини першої статті 14 Закону), та відшкодування витрат, пов’язаних з її наданням, де, у тому числі, адвокат зазначає перелік складених документів процесуального характеру, судових засідань, у яких він брав участь, тощо.

Факт надання адвокатом безоплатної вторинної правової допомоги підтверджується копіями відповідних підготовлених та поданих адвокатом процесуальних документів, витягу з журналу судових засідань або відповідною довідкою щодо проведених судових засідань суду у справі, судових рішень або витягів з них, іншими документами. Копії поданих підтвердних документів завіряються адвокатом.

6. Яка довідка про доходи необхідна для здійснення розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім’ї особи, яка звертається за безоплатною вторинною правовою допомогою? Чи приймається місцевими центрами відповідна довідка про доходи, видана органами державної фіскальної служби?

Методичними рекомендаціями передбачено, що у разі відсутності у особи, яка звернулася до місцевого центру за безоплатною вторинною правовою допомогою, довідки про отримання (неотримання) соціальної допомоги як малозабезпеченої особи, такою особою подається, зокрема, довідка про доходи кожного члена сім’ї за останні 6 місяців, що видається, як правило, роботодавцем за основним місцем роботи.

Якщо така особа подає довідку про доходи, отриману від органів державної фіскальної служби за останній квартал, уповноважена службова особа місцевого центру для здійснення обчислення середньомісячного сукупного доходу сім’ї особи, яка звернулася за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, використовує формули, визначені Методичними рекомендаціями. При цьому середньомісячний сукупний дохід сім’ї особи, яка звернулася про надання безоплатної вторинної правової допомоги, розраховується шляхом ділення суми сукупного доходу сім’ї, вказаного у відповідних підтвердних документах, на 3 місяці.

7. Законом передбачається:

разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 Закону (частина четверта статті 18 Закону);

у разі звернення особи про надання одного з видів безоплатної вторинної правової допомоги місцевий центр зобов’язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги (частина перша статті 19 Закону).

При цьому у талоні про прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги передбачається, що протягом десяти днів з дня отримання місцевим центром всіх необхідних документів, що підтверджують право на отримання правової допомоги, зазначеним центром буде прийнято рішення про надання або відмову у наданні правової допомоги.

У зв’язку з цим виникають такі питання:

Якою датою повинно оформлюватися звернення клієнта про надання правової допомоги?

Коли починається відлік десятиденного строку?

Чи оформлюється звернення, якщо клієнт не є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу?

Чи видається наказ про надання або відмову у наданні безоплатної вторинної правової допомоги на кожне звернення клієнта?

Після прийняття та сканування працівником місцевого центру звернення і документів особи, яка бажає отримати безоплатну вторинну правову допомогу, такій особі видається талон про прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги, у якому, зокрема, зазначаються перелік отриманих документів, а також (у разі подання неповного комплекту документів) перелік документів, які необхідно подати додатково. Підписаний такою особою талон сканується, після чого повертається клієнту.

Під час видавання талона про надання безоплатної вторинної правової допомоги особі роз’яснюється, що рішення про надання/відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги приймається місцевим центром протягом 10 днів з дня отримання звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та всіх необхідних підтвердних документів. Форми талона та наказів про надання/відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги наведені у додатках 5 – 7 до Методичних рекомендацій.

Рекомендується повідомляти клієнта про прийняте рішення вже після призначення адвоката та видання йому доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Враховуючи викладене, звертаємо увагу на таке:

• відлік десятиденного строку, під час якого місцевим центром приймається рішення про надання/відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, починається після отримання працівником місцевого центру звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та всіх необхідних підтвердних документів, примірний перелік яких визначено у Методичних рекомендаціях для кожної з категорій осіб;
• звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги подається особою разом із документами, що підтверджують належність особи до однієї з вразливих категорій осіб, передбачених Законом, про що працівником центру вносяться відомості до блоку II РКК (проставляється дата, присвоюється номер). У разі необхідності працівник місцевого центру допомагає особі, яка звернулася за безоплатною вторинною правовою допомогою, у складенні звернення;
• належність особи до однієї з вразливих категорій осіб, визначених пунктами 1, 2, 8 – 12 частини першої статті 14 Закону, перевіряється місцевим центром після прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та всіх необхідних документів, що підтверджують належність особи до однієї з вразливих категорій осіб;
• якщо клієнт подав до місцевого центру неповний пакет документів, отримав талон про прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги, де зазначається перелік документів, які необхідно подати додатково, і більше до місцевого центру не повернувся, – це не є підставою для прийняття рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, оскільки перевірка належності особи до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу, власне, не проводилась. Крім того, вичерпний перелік підстав для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги наведено в статті 20 Закону. У такому разі реєстраційна картка клієнта зберігається місцевим центром.

8. Чи є підставою для прийняття рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги (оформлення відповідного наказу місцевого центру) усна розмова з клієнтом, під час якої з’ясовується, що така особа не є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу?

Рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги приймається місцевим центром лише за результатами перевірки документів, що підтверджують належність осіб до однієї з вразливих категорій осіб, визначених пунктами 1, 2, 8 – 12 частини першої статті 14 Закону. У разі якщо встановлено, що особа, яка звернулася за безоплатною вторинною правовою допомогою, не відповідає критеріям, визначеним пунктом 5Методичних рекомендацій, тобто не є суб’єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, працівник відділу попередньої роботи з клієнтами готує проект наказу місцевого центру про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, де зазначаються підстави відмови та роз’яснюється порядок оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Крім того, вичерпний перелік підстав для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги наведено в статті 20 Закону.

Прийняття рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги та видання відповідного наказу місцевого центру за результатами усної розмови з клієнтом не допускаються.

У разі якщо з’ясовується, що особа не належить до однієї з вразливих категорій осіб, визначених пунктами 1, 2, 8 – 12 частини першої статті 14 Закону, до подання звернення, і особа згодна з відповідним роз’ясненням працівника місцевого центру, – у пункті 3 блоку II РКК зазначається: «надано роз’яснення, консультацію працівником центру» або (у разі потреби) така особа може бути спрямована до установи з надання безоплатної первинної правової допомоги.

9. Як визначати належність особи до сім’ї, якщо, наприклад, особи зареєстровані за місцем проживання разом, але не перебувають у родинному зв’язку або не проживають разом, або фактично проживають разом, але не зареєстровані за місцем проживання разом?

Як розраховується середньомісячний сукупний дохід сім’ї особи, яка звернулася за безоплатної вторинної правової допомогою, якщо в довідці про склад сім’ї зазначені особи, які до неї не належать?

Відповідно до Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають, зокрема, особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім’ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.

Основною вимогою Закону є розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім’ї особи, яка звертається за безоплатною вторинною правовою допомогою, а тому без довідки про склад сім’ї здійснити зазначений розрахунок, на жаль, неможливо.

Отже, з метою дотримання вимог Закону в частині розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім’ї особи, яка звертається за безоплатною вторинною правовою допомогою, така особа подає довідку про склад сім’ї та довідку про доходи кожного члена сім’ї, інші документи, передбачені в підпункті 1 пункту 5 Методичних рекомендацій.

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Крім того, права члена сім’ї має одинока особа. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У разі якщо довідка про склад сім’ї, де, як правило, зазначаються лише зареєстровані у житловому приміщенні/будинку особи, не відповідає фактичним обставинам справи, особою, яка звертається за безоплатною вторинної правовою допомогою може бути поданий, наприклад, акт про обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, форма якого затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28 квітня 2004 року № 95. У зазначеному акті, зокрема, зазначаються відомості про сім’ю, кількість членів сім’ї, що мешкають разом.

Також доводимо до відома, що з метою врегулювання зазначеного питання Міністерством юстиції України готуються відповідні зміни до Закону.

10. Чи має право на правову допомогу інвалід, який отримує пенсію та одночасно працює? Чи потрібно вимагати від інваліда, що звертається за правовою допомогою, довідку, яка підтверджує, що він отримує саме пенсію по інвалідності, а не якусь іншу?

Відповідно до Закону інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, мають право на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 Закону.

У разі звернення до місцевого центру інвалідів, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб (відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2015 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2015 року – 949 гривень, з 1 грудня – 1074 гривні), працівником відділу попередньої роботи з клієнтами місцевого центру перевіряються документи, передбачені підпунктом 2 пункту 5 Методичних рекомендацій. У разі якщо розмір пенсії або соціальної допомоги, що призначається замість пенсії, є меншим двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, такі особи мають право на всі види правових послуг, передбачених Законом, при цьому Закон не передбачає отримання інвалідом саме пенсії по інвалідності.

Отримання такою особою будь-якого іншого доходу не може бути підставою для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

11. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 14 Закону ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, мають право на всі види правових послуг, що передбачені частиною другою статті 13 Закону, стосовно питань, пов’язаних з їх соціальним захистом.

Що це за питання соціального захисту? Де вони передбачені?

Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» та «Про жертви нацистських переслідувань»встановлені пільги для осіб, на яких поширюється дія зазначених законів та гарантії їх соціального захисту, зокрема, медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом, безплатний проїзд один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з 50-процентною знижкою. Учасникам бойових дій на території інших держав надається право на позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів та переважне право на вступ до професійно-технічних навчальних закладів і на курси для одержання відповідних професій, безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів, інші пільги.

Правова допомога такій категорії осіб надається у разі порушення права на пільги та гарантії соціального захисту, передбачені зазначеними законами.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ОЧИЩЕННЯ ВЛАДИ

1. Очищення влади (люстрація) - це встановлена Законом України "Про очищення влади" або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

2. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;

відкритості, прозорості та публічності;

презумпції невинуватості;

індивідуальної відповідальності;

гapaнтування права на захист.

3. Протягом десяти років з дня набрання чинності Законом України "Про очищення влади" посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій,четвертій та восьмій статті 3 Закону України "Про очищення влади", а також особи, які не подали у строк, визначений Законом України "Про очищення влади", заяви, передбачені частиною першою статті 4 Закону України "Про очищення влади".

4. Особи, зазначені у частинах третій, п’ятій - сьомій статті 3 Закону України "Про очищення влади", не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п’яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

5. Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

6. Застосування до особи заборони, передбаченої частиною третьою цієї статті, не є підставою для відмови від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою цієї статті, за наявності підстав та у порядку, що визначені Законом України "Про очищення влади".

7. Заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частинах другій - четвертій статті 3 Закону України "Про очищення влади", які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України у встановленому законодавством порядку.

8. Рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень при виконанні Закону України "Про очищення влади"оскаржуються в судовому порядку.

Кабінет Міністрів у ході  засідання підтримав запропоновані Мін’юстом проекти нормативних актів, які забезпечують запуск системи електронного декларування, створення Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, здобутими корупційним шляхом та низку інших документів.

«Парламент прийняв низку законів, які були ініційовані Урядом, щодо посилення антикорупційного законодавства. Тому нині Уряд виконав свій обов’язок і прийняв Постанову про утворення Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, здобутими корупційним шляхом», - зазначив Міністр юстиції Павло Петренко.

За його словами, аналогічні органи існують в усіх без винятку країнах Європейського союзу. Вони мають можливість оперативно за запитом слідчого отримати інформацію про кошти, майно та інші закордонні активи особи, яка підозрюється у вчиненні злочину.

Він також поінформував, що Кабінет міністрів звернувся до Парламенту з проханням якомога швидше подати своїх представників до конкурсної комісії з відбору членів агентства.

З аналогічним проханням Уряд звернувся до Верховної Ради та Президента стосовно призначення членів конкурсної комісії з відбору керівника Державного бюро розслідувань.

«Прийнято закон, Уряд звернувся до Парламенту й Президента близько місяця тому з проханням надати членів конкурсної комісії – по 3 члени. Ми маємо вже пропозицію щодо 3 членів від Уряду. Це перший заступник Міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, перший заступник Міністра юстиції Наталія Севостьянова та секретар профільного комітету ВР Антон Геращенко. Інші органи мають невідкладно надати свої кандидатури, щоб конкурсна комісія оперативно запрацювала і сформувала керівні органи ДБР, який забере у прокуратуру радянські функції слідства, які були уособленням неефективності та корупції у правоохоронній системі», - наголосив очільник Мін’юсту.

Міністр юстиції також повідомив, що Уряд прийняв проект Рішення про забезпечення надання послуг електронного цифрового підпису державним службовцям І-ІІІ категорії та інших прирівняних до них посад.

«Це потрібно для того, щоб усі державні службовці, передовсім ті, які займають найвідповідальніші посади І-ІІІ категорії були готові з перших днів роботи нової системи заповнювати електронні декларації. Протягом наступного місяця такі службовці зможуть отримати цифрові підписи, пройти навчання із користування програмою і заповнити декларацію за новою формою», - зауважив Павло Петренко.

При цьому, він додав: в середині березня Мін’юст спільно з європейськими партнерами презентує програмне забезпечення електронного декларування, яка розробляється за рахунок європейських партнерів.

Разом з тим, Мін’юст продовжує здійснювати кроки з відкриття реєстрів та забезпечення вільного доступу громадян до інформації із баз даних.

Міністр юстиції повідомив, що Уряд підтримав розроблену Мін’юстом постанову про внесення змін до порядку ведення даного реєстру, якою було запропоновано віднести інформацію з реєстру до публічної.

Даний крок дасть можливість оприлюднювати і регулярно оновлювати дані з реєстру на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на веб-сайті Міністерства юстиції. Доступ до цієї інформації буде повністю вільним та безплатним.

За його словами, Кабмін також затвердив Розпорядження про припинення надання адміністративних послуг з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно органами Мін’юсту у зв’язку з передачею цих функцій місцевими органами влади.

«Перші представники місцевих органів влади вже підключилися згідно з новим законодавством до наших реєстрів і почали надавати сервіси з реєстрації. Це 11 місцевих органів влади: Луцька, Рівненська, Сумська й Ірпінська міські ради, а також 6 райдержадміністрацій у Хмельницькій області. В зв’язку з цим Кабмін на сьогоднішньому засіданні прийняв розроблене Мін’юстом розпорядження про припинення надання Мін’юстом реєстраційних послуг у даних регіонах», - заявив очільник Мін’юсту.

Також під час засідання було прийнято розроблені Мін’юстом постанови, які забезпечують удосконалення роботи з ЄСПЛ та діяльності спільних з ЄС комітетів.

Документи, що подаються заявником для державної реєстрації структурних утворень політичної партії, що не мають статусу юридичної особи 

1. Державна реєстрація структурних утворень політичної партії, що не мають статусу юридичної особи, здійснюється лише після державної реєстрації політичної партії. 2. Для державної реєстрації структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи; 2) копія статуту політичної партії; 3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення про створення структурного утворення політичної партії, невід’ємною частиною якого є реєстр учасників, що містить відомості про прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, громадянство; 4) документ, що підтверджує створення структурного утворення політичної партії, відповідно до статуту політичної партії, на підставі якого воно діє. 3. Державна реєстрація первинного осередку політичної партії здійснюється без надання статусу юридичної особи шляхом повідомлення про утворення первинного осередку. 4. Для державної реєстрації змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі, подаються: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління структурного утворення політичної партії про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру; 3) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) протоколу засідання керівного органу структурного утворення політичної партії, на якому відповідно до статуту політичної партії було скликано засідання вищого органу управління структурного утворення політичної партії; 4) документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту політичної партії; 5) відомості про керівні органи структурного утворення політичної партії (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби зв’язку) - у разі внесення змін до складу керівних органів. 5. Для державної реєстрації змін до відомостей про структурне утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв’язку із зупиненням (припиненням) членства у структурному утворенні політичної партії, що не має статусу юридичної особи, керівник (член керівного органу) подає копію заяви про зупинення (припинення) ним членства до відповідних статутних органів політичної партії з відміткою про її прийняття. 6. Для державної реєстрації припинення структурного утворення політичної партії, що не має статусу юридичної особи, подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління,передбаченого статутом політичної партії, про саморозпуск або рішення відповідного державного органу про припинення структурного утворення політичної партії. 

Сектор державної реєстрації юридичних осіб 

та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 

Солонянського районного управління юстиції 

Утворення та реєстрація громадського об’єднання 

26 листопада 2015 року Верховною Радою прийнято Закон України № 835-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань» (далі-Закон), який набрав чинності 13 грудня 2015 року. Вказаним Законом внесено зміни до Закону України «Про громадські об’єднання», зокрема, порядок їх реєстрації та утворення 1. Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом. 2. Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про: 1) дату та місце проведення установчих зборів; 2) осіб, які брали участь в установчих зборах (відповідно до частини одинадцятої цієї статті); 3) рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності; 4) рішення про визначення найменування та за наявності - скороченого найменування громадського об'єднання; 5) рішення про затвердження статуту громадського об'єднання; 6) рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту; 7) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження (далі - особа, уповноважена представляти громадське об'єднання), - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання; 8) рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. 3. Юридична особа приватного права бере участь в утворенні громадської спілки через свого керівника або іншого уповноваженого представника, який діє на підставі довіреності на вчинення дій щодо утворення громадської спілки. 4. У разі утворення громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, рішення, передбачені пунктами 5 та 6 частини другої цієї статті, приймаються, якщо наявність статуту та/або утворення (обрання) органів управління передбачено рішенням про утворення такого об'єднання. 5. У протоколі установчих зборів можуть зазначатися відомості і про інші прийняті на цих зборах рішення стосовно утворення та/або діяльності громадського об'єднання. 6. Особа може бути обрана керівником, обрана до складу керівного органу громадського об'єднання, визначена особою, яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, або визначена особою, уповноваженою представляти громадське об'єднання, за наявності її особистої згоди. 7. Протокол установчих зборів підписується головуючим та секретарем зборів.8. Громадське об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність із статусом юридичної особи або без такого статусу, підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів. У разі неподання (не надсилання) документів для реєстрації громадського об’єднання протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об’єднання не вважається утвореним. 9. Дії від імені незареєстрованого громадського об’єднання, крім дій, пов’язаних з реєстрацією такого об’єднання, забороняються. 10. Вимоги цієї статті застосовуються також щодо рішень стосовно створення нового громадського об'єднання, які приймаються у зв'язку з реорганізацією громадського об'єднання. 11. Невід'ємною частиною протоколу установчих зборів громадського об'єднання є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах, в якому обов'язково зазначаються відомості: 1) щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові особи, дата народження, а для іноземців та осіб без громадянства також дані національного паспорта або документа, що його замінює. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом; 2) щодо юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код, юридична адреса, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка уповноважена брати участь в установчих зборах. Ці дані засвідчуються підписом особи, уповноваженої брати участь в установчих зборах. 12. Громадське об’єднання повідомляє про внесення змін до статуту громадського об’єднання, зміни у складі керівних органів громадського об’єднання, зміну особи (осіб), уповноваженої представляти громадське об’єднання, зміну місцезнаходження громадського об’єднання протягом 60 днів з дня прийняття відповідного рішення. 13. Для отримання статусу юридичної особи громадське об’єднання, що здійснює діяльність без статусу юридичної особи, за рішенням вищого органу управління може звернутися для проведення процедури реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 

Сектор державної реєстрації юридичних осіб
та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
Солонянського районного управління юстиції 

Вийшов друком черговий номер бюлетеня «Офіційний вісник України» від 24 лютого 2016 року № 13

«Офіційний вісник України» є офіційним виданням, яке видається Міністерством юстиції відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207 «Про опублікування актів законодавства в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».

У черговому номері бюлетеня опубліковано:

Закони України та інші акти Верховної Ради України

533. Про внесення зміни до розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України щодо надання державних гарантій

Закон України від 26 січня 2016 року № 937-VIII

Укази та розпорядження Президента України

534. Про присвоєння військових та спеціальних звань учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Указ Президента України від 09 лютого 2016 року № 41/2016

535. Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність — здоровий спосіб життя — здорова нація"

Указ Президента України від 09 лютого 2016 року № 42/2016

536. Про присвоєння імені Василя Нікіфорова літаку Су-27 (бортовий номер 50) 831 гвардійської бригади тактичної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України

Указ Президента України від 10 лютого 2016 року № 43/2016

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

537. Про затвердження спеціальних вимог до призначених органів з оцінки відповідності

Постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 2016 року № 56

538. Про внесення змін до пункту 3 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві

Постанова Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 59

539. Про здійснення правочинів з гарантованим державою боргом

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 60

540. Про здійснення державних зовнішніх запозичень у 2016 році

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 61

541. Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203 та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України

Постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 62

Акти Конституційного Суду України

542. Висновок у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Справа № 1-22/2016

Висновок Конституційного Суду України від 30 січня 2016 року

№ 2-в/2016
до законодавства підлягають державній реєстрації
від 26 січня 2016 року № 17
№ 4
№ 863
№ 129
№ 95
№ 681
№ 6
щодо оскарження нормативно-правового акта

Нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно

543. Про затвердження Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу

Наказ Міністерства фінансів України від 09 грудня 2015 року № 1124

544. Про затвердження нормативно-правових актів, необхідних для здійснення спеціального використання водних біоресурсів

Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України

545. Про затвердження Інструкції зі збору та моніторингу статистичної інформації щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми

Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4/5

546. Про затвердження зразків документів, необхідних для оформлення, обміну, вилучення, тимчасового затримання паспорта громадянина України, та журналів їх обліку

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 грудня 2015 року № 1633

547. Про затвердження Положення про Центральну житлову комісію Міністерства внутрішніх справ України

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 грудня 2015 року № 1641

548. Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року

549. Про затвердження Змін до Інструкції про порядок оцінки морально-психологічного стану особового складу в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України

Наказ Міністерства оборони України від 17 грудня 2015 року № 728

550. Про затвердження Норм забезпечення спеціальними засобами органів управління та підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних Силах України

Наказ Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 1

551. Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 27 березня 2012 року № 200

Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 17 грудня 2015 року

552. Про затвердження методик планування та розрахунку кількості лікарських засобів, медичних виробів, що закуповуються за рахунок та у межах відповідного обсягу видатків, затвердженого в державному та місцевих бюджетах на відповідний рік, для забезпечення хворих, що перенесли або готуються до трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів, та забезпечення ендопротезування

Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 12 січня 2016 року № 9

553. Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства освіти і науки України від 11 березня 2002 року № 183

Наказ Міністерства освіти і науки України від 13 січня 2016 року № 12

554. Про затвердження Змін до Порядку складання календарних планів фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів

Наказ Міністерства молоді та спорту України від 16 січня 2016 року

555. Про внесення зміни до наказу Служби безпеки України від 20 лютого 2009 року

Наказ Центрального управління Служби безпеки України від 23 січня 2016 року № 22

556. Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України від 26 листопада 2012 року

Наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 27 листопада 2015 року № 722

557. Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Державного комітету статистики України від 15 жовтня 2003 року № 343

Наказ Державної служби статистики України від 18 січня 2016 року

558. Про внесення змін до Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи

Наказ Міністерства юстиції України від 18 лютого 2016 року № 460/5

Рішення Європейського суду з прав людини

559. Справа «Мамчур проти України»

(Заява № 10383/09)

560. Справа «Антимонова та інші проти України»

(Заява № 54734/12 та 12 інших заяв)

561. Справа «Гудзь проти України»

(Заява № 25032/11)

Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним

Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду

від 28 січня 2016 року № 826/12407/15

Оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі

Оголошення