Вимоги до статуту громадського об"єднання

1 січня 2013 року введено в дію Закон України «Про громадські об’єднання» (далі – закон), який запровадив нові підходи до створення та реєстрації громадських організацій та громадських спілок (далі – громадські об’єднання).

Відповідно до статті 1 Закону, громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Будь-яке громадське об’єднання повинно мати Статут.

Відповідно до статті 11 Закону, статут громадського об’єднання має містити такі відомості:

1) найменування громадського об’єднання та за наявності – скорочене найменування;

2) мету (цілі) та напрямки його діяльності;

3) порядок набуття і припинення членства ( участі) у громадському об’єднанні, права та обов»язки його членів( учасників);

4) повноваження керівника вищого органу управління, інших органів управління ( далі – керівні органи) громадського об’єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об’єднання та її заміни ( для громадських об’єднань, що не мають статусу юридичної особи);

5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об’єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв’язку;

6) порядок звітування керівних органів громадського об’єднання перед його членами (учасниками):

7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об’єднання та розгляду скарг;

8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об’єднання;

9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об’єднання ( у разі їх створення громадським об’єднанням, яке має намір здійснювати діяльність за статусом юридичної особи);

10) порядок внесення змін до статуту;

11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об’єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилося після саморозпуску, - для громадського об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

У статуті можуть бути передбачені і додаткові положення щодо утворення, діяльності та саморозпуску чи реорганізації громадського об’єднання, що не суперечать закону.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено безоплатну процедуру внесення змін до статутів громадських організацій, спілок, легалізованих на день введення цього Закону в дію шляхом реєстрації або повідомлення про заснування, протягом п’яти років з дня введення його в дію.

Для приведення статутних документів у відповідність до Закону, зареєстрованим громадським об’єднанням необхідно:

- прийняти рішення про скликання вищого органу управління громадського об’єднання;

- провести засідання вищого керівного органу управління громадського об’єднання;

- розглянути питання внесення змін до статуту та доповнити статут відомостями, наявність яких визначає стаття 11 Закону.

Після оформлення необхідних документів, громадське об’єднання повідомляє уповноважений орган з питань реєстрації, в якому знаходиться реєстраційна справа громадського об’єднання про прийняті зміни до статуту.

РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА

СОЛОНЯНСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ІНФОРМУЄ

09 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Солонянську районну організацію Політичної партії «СОЦІАЛІСТИ» (свідоцтво № 293 від 09.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Пегушин Павло Іванович.

Місцезнаходження організації: вул. Кірова, буд. 129, с. Широке, Солонянський район, Дніпропетровська область.

09 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Солонянську районну в Дніпропетровській області організацію Партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА "СОЛІДАРНІСТЬ» (свідоцтво № 294 від 09.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Хрипко Ігор Валерійович.

Місцезнаходження організації: вул. Гагаріна, буд. 26, смт.Солоне, Дніпропетровська область.

10 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Територіальну організацію Політичної партії «ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК» в Солонянському районі Дніпропетровської області (свідоцтво № 295 від 10.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Шувалова Наталя Іванівна.

Місцезнаходження організації: вул. Шевченка, буд.10, кв.32, смт.Солоне, Дніпропетровська область.

Корупція це суспільне явище чи вірус сьогодення?

Корупцію як суспільне явище можна розглядати на двох рівнях: економічному та політичному. У зв’язку з тим, що вона завдає значної шкоди державному устрою, функціонуванню державного апарату, підриває авторитет нашої держави на міжнародному рівні, порушує права людини, демократію та призводить до ряду інших проблем, які потребують виправлення, необхідно розглянути цю проблему з урахуванням діючого національного антикорупційного законодавства та досвіду зарубіжних країн.

Україна підписала та ратифікувала Угоду про створення групи держав по боротьбі з корупцією  (GRECO) від 05травня 1998 року, яка об’єднала  країни для спільного вирішення цього питання, розробки програм та  прийняття керівних принципів у використанні для розвитку  національного  законодавства та  практичної  роботи  і  створення  без затримки відповідного та ефективного механізму для спостереження  за  дотриманням  керівних принципів  та  впровадженням  інших  міжнародних  документів,  які прийматимуться для виконання Програми дій боротьби з корупцією

Україна розпочала цю доволі складну процедуру близько 20 років тому. Зокрема, у Конституції України  простежуються основи антикорупційного законодавства. Так, у статті 78 Конституції України міститься норма, де визначено, що: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом». Те ж саме відноситься до Президента України, представників виконавчої влади, суддів тощо.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року № 356/95–ВР містив ряд норм, які потребували вдосконалення та доопрацювання.  Зокрема, до осіб, які були відповідальні за вчинення корупційних правопорушень, не було віднесено Президента України, а основний вид відповідальності був – адміністративний. Звичайно інші види відповідальності також передбачалися, але Закон відсилав до нормативно-правових актів, у яких містились санкції.

18 жовтня 2006 року була ратифікована Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року № EST173, відповідно до якої Україна приєдналась до точки зору щодо необхідності здійснювати у невідкладному порядку спільну кримінальну політику, спрямовану на захист суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних   нормативно-правових актів і вжиття превентивних заходів. Тому, ця ратифікація здійснила свій вплив на вдосконалення антикорупційного законодавства. Для вдосконалення напрямку боротьби з корупцією був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI. Вказаний Закон значно розширив перелік осіб відповідальних за корупційні правопорушення. Доповнено перелік суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Варто наголосити, що цей перелік розкрито достатньо повно, включаючи не лише контролюючі органи, а й органи, які займаються координацією, організацією заходів та правового регулювання, запобіганню вчиненню корупційних правопорушень. Щодо заходів, які спрямовані на запобігання та протидії корупції, то перелік у Законі України «Про запобігання та протидії корупції»  доповнився обмеженням щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування; отриманням подарунків (пожертв) тощо.

Отже, якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Але враховуючи те, що проблема корупції досить складна та потребує кардинального вдосконалення, напрямок антикорупційного  законодавства потребує постійного вивчення та розробки, відповідно до подій часу. Саме на основі цього у жовтні 2014 року була проведена так звана антикорупційна реформа. Ідеться про закони України, спрямовані на протидію злочинності та корупції, а саме: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» № 1699VII; «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698VIІ; «Про запобігання корупції» № 1700VII (набрав чинності 26 квітня 2015 року); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів»                     № 1701VII. Крім того, Указом Президента України № 808/2014 від 14 жовтня 2014 року створено Національну раду з питань антикорупційної політики як дорадчий орган при Президентові України, діяльність якого спрямована на повноцінне й ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень у зазначеній сфері.

Прийняттю Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» передувала широка дискусія, ініційована органами влади за участю фахівців-практиків у галузі права, науковців, представників громадськості, до якої з відповідними пропозиціями залучався й автор як представник Громадської ради Міністерства юстиції України й інших неурядових організацій.

Ініціювали розроблення, обговорення та подальше прийняття антикорупційного пакета законодавчих актів на вимогу учасників масових протестів в Україні наприкінці 2013 — на початку 2014 року. Громадськість виступала проти свавілля керівництва держави, чиновництва та корупції, що унеможливили в Україні дотримання прав людини і громадянина.

Новим Законом внесено ряд змін, які є жорсткішими та вимогливішими до осіб, що входять до кола суб’єктів, які є відповідальними за порушення його норм.

Аналізуючи зарубіжний досвід можна дійти висновку, що основними показовими чинниками боротьби з корупцією у різних країнах світу є:

-          наявність у державі спеціалізованого антикорупційного органу;

-          існування кримінальної відповідальності за такі види злочину; 

-          активне залучення населення та громадян до заходів боротьби з корупцією;

-          впровадження Етичного Кодексу або інших етичних норм для державних службовців;

-          забезпечення високої заробітної плати державних службовців порівняно з іншими верствами населення;

-          розробка та дієвість антикорупційного законодавства; політична воля уряду з проведення відповідних реформ.

Як приклад, можна розглянути Сінгапур. Ця країна одна з країн-лідерів, де корупція знаходиться на мінімальному рівні. Це досягнуто за рахунок цілого ряду антикорупційних принципів, зокрема:

- оплата праці державних службовців знаходиться на високому рівні, відповідно до середньої заробітної платні успішно працюючих у приватному секторі осіб;

- контрольована щорічна звітність державних посадовців про їх майно, активи і борги (прокурор має право перевіряти будь-які банківські, акціонерні та розрахункові рахунки осіб, підозрюваних у порушенні Акту про запобігання корупції);

- принциповість у справах про корупцію відносно високопоставлених урядовців для підтримки морального авторитету непідкупних політичних лідерів;

- ліквідація зайвих адміністративних бар’єрів для розвитку економіки.

У Швеції, наприклад, боротьба з корупцією була направлена на регулювання скоріше домашніх господарств, ніж приватних підприємств, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), а не на заборонах і дозволах. Було відкрито доступ до внутрішніх державних документів і створено незалежну та ефективну систему правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Важливою умовою стала висока правова свідомість та культура. Швеція має один із найнижчих рівнів корупції в світі.

Варто зазначити, що в Данії, Швеції та Фінляндії немає спеціалізованих антикорупційних органів. Наприклад, у Швеції не існує навіть будь-яких спеціальних урядових програм по боротьбі з корупцією. Відповідальність за корупційні злочини та хабарництво передбачена загальним шведським законодавством, зокрема, Кримінальним кодексом, Кодексом про судочинство, Актом про аудит та іншими законодавчими і підзаконними актами або нормами міжнародних організацій, насамперед, Інтерполом. У Данії також не передбачено окремого пакету антикорупційних законів, однак, правопорушення такого роду караються кримінальним законодавством

Загалом, новий антикорупційний закон, на основі якого було створено нові контролюючі та превентивні органи з цього питання, увібрав досвід багатьох розвинутих країн. У країнах-лідерах з подолання корупції є інститути по боротьбі з корупцією усіх типів, проте є також такі країни, які взагалі не мають спеціалізованих органів по боротьбі з цим явищем. Отже, не можна говорити про переваги одного типу спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією над іншими. Саме тому, важливо наголосити на тому, що прийняття одного лише закону та розробки програм з подолання корупції не достатньо, оскільки одночасно з цим необхідно підвищувати правову культуру та свідомість населення.

Наприклад, Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області розроблено наказ від 22 грудня 2014 року  № 456/7 «Пріоритети роботи Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на 2015 рік», де одним з пріоритетів зазначено проведення заходів правоосвітницької спрямованості, у якому основна мета реалізації пріоритету полягає у підвищенні рівня правової освіти, формування у громадян правової свідомості, правової обізнаності та правової культури. Цей пріоритет реалізується за допомогою таких заходів, як: виступи у засобах масової інформації, лекції, семінарські заняття, бесіди, тижні права, години інформування, надання правових консультацій та інші заходи, передбачені Регіональною комплексною Програмою правової освіти населення на 2011 – 2015 роки, що затверджена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 25 березня 2011 року № 74-5/VI.

А також, пріоритетом є проведення антикорупційних заходів задля попередження та профілактики корупційних правопорушень серед працівників органів юстиції Дніпропетровської області та  удосконалення правових засад запобігання та протидії корупції в діяльності органів державної виконавчої служби.  

Дані стратегії та заходи на їх реалізацію проводяться з урахуванням зростання рівня корупції та її поширення в масштабах геометричної прогресії в діяльності органів державної влади, що становить загрозу національній безпеці України, тому необхідно забезпечити негайне вжиття системних та послідовних заходів, які повинні мати комплексний характер і базуватися на єдиній антикорупційній стратегії держави.

З метою формування єдиної практики застосування  антикорупційного законодавства  Департаментом антикорупційного законодавства та Департаментом з питань  юстиції та  безпеки Міністерство юстиції України  підготовлено інформаційні матеріали з приводу найбільш запитуваної інформації стосовно проведення спеціальної перевірки, перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про активи, та отримання відомостей про юридичну особу з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані  з корупцією правопорушення.

         

           З вказаними метеріалами можна ознайомитися за посиланнями:

 http://old.minjust.gov.ua/50655

http://old.minjust.gov.ua/50656

http://old.minjust.gov.ua/50657 

ПРОТИДІЯ НЕГАТИВНОМУ ВПЛИВУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПРОПАГАНДИ ІНОЗЕМНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ.

Протягом останнього часу в Україні відбуваються негативні явища, що ставлять під загрозу інформаційну безпеку держави.
Останні події свідчать про дії з боку представників деяких іноземних та вітчизняних засобів масової інформації, які спрямовані на необ’єктивне висвітлення окремих подій з метою поширення неправдивих відомостей про те, що дійсно відбувається в державі.

Засоби масової інформації здійснюють вагомий вплив на формування суспільної думки. Проте, поширення неповної та недостовірної інформації, деструктивно впливає на суспільство, здійснюючи негативну пропаганду, що розпалює міжнаціональну ворожнечу.

З метою протидії негативному впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних засобів масової інформації та об’єднання українського суспільства навколо ідеї української державності Рада національної безпеки і оборони України прийняла Рішення «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», яке введено в дію Указом Президента №449/2014 від 01.05.2014.

Зазначеним Рішенням передбачені наступні заходи:

Зазначеним Рішенням передбачено необхідність розроблення комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового забезпечення та попередження й нейтралізації потенційних і реальних загроз національній безпеці в інформаційній сфері, зокрема:

розроблення Кабінетом Міністрів України і внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до деяких законів України щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав;

розроблення і впровадження комплексних заходів організаційного, інформаційного і роз'яснювального характеру щодо всебічного висвітлення заходів з реалізації державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки та посилення контролю за додержанням законодавства з питань інформаційно-психологічної та кібернетичної безпеки;
вжиття заходів щодо забезпечення поширення у світі об'єктивних відомостей про суспільно-політичну ситуацію в Україні;

Сьогодні, коли негативний вплив інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних ЗМІ посилився, правова обізнаність, об’єднання українського суспільства навколо ідеї української державності вкрай необхідні.

Перед Україною стоїть завдання об’єднання багатоетнічного українського суспільства в єдину політичну націю з високим рівнем національної свідомості. Оскільки інформаційна діяльність засобів масової інформації буде і надалі незмінно зростати й посилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави, завдання полягає в тому, щоб ця діяльність відповідала українським національним інтересам, сприяла утвердженню незалежної Української держави.

Отже, сприймати інформацію необхідно виважено та усвідомлено, а також здійснювати її аналіз шляхом зіставлення окремих фактів і подій.

Закон України «Про основи національної безпеки України» (далі – Закон) визначає основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері. Такими напрямами є:
забезпечення інформаційного суверенітету України;
вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до запобігання і протидії корупції, зловживанням службовим становищем, іншим явищам, які загрожують національній безпеці України; забезпечення неухильного дотримання конституційних прав на свободу слова, доступ до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації та журналістів, заборони цензури, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції, за виконання професійних обов’язків, за критику; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Шлюбний договір

Цивілістична суть сімейних відносин зумовила розширення можливості їхнього регулювання безпосередньо самими учасниками - Сімейний кодекс акцентує увагу саме на договірному регулюванні таких правовідносин. Частиною другою статті 7 Кодексу визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Таке договірне регулювання стосується насамперед шлюбного контракту, який з першого січня 2004 року називається "шлюбним договором". Інститут шлюбного договору, який вже дуже давно існував і успішно застосовувався в країнах західної Європи та США, з’явився в нашому законодавстві більш ніж 10 років тому, коли 23 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім’ю України», згідно з яким Кодекс було доповнено статтею 27’, яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб. Сімейний кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, питанню шлюбного договору приділяє значно більше уваги, ніж Кодекс про шлюб та сім’ю України, в якому питанню шлюбного контракту було присвячено лише одну статтю. Порядок укладання шлюбних контрактів був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457, яка зі вступом в дію Сімейного кодексу втратила чинність. Новий Кодекс присвятив питанню порядку укладення, змісту та форми договору цілу главу, яка визначає окремий порядок визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя, користування житлом, а також права на утримання, про що буде сказано нижче. Шлюбний договір - це, перш за все, угода про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладена між особами які вступають у шлюб, або подружжям. Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Згідно з частиною третьою статті 93 Кодексу шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не зможе, як раніше, передбачити якісь обов’язки особистого характеру по відношенню один до одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми. Добре це чи ні - покаже практика. Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище. Крім того, частиною п’ятою статті 93 цього Кодексу визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо. Чоловік може у шлюбному договорі зобов’язати дружину ощадливо ставитись до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат на певну суму та інформувати його про ці витрати. Дружина може зобов’язати чоловіка забезпечити проживання своєї сім’ї в окремій квартирі чи будинку, окремо від його батьків. Проте на практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення. Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. В той же час відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, якою визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. А укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо. У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Отже, подружжя або особи, що бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України. По-перше, укладення шлюбного договору - не обов’язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім’ї на власний розсуд. Одним із нових положень Сімейного кодексу України є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу. Кодекс про шлюб та сім’ю України давав право на укладення шлюбного контракту лише особам, що ще неодружені. Перед укладанням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, повинен роз’яснити сторонам основні положення шлюбного договору, права та обов’язки сторін. Статтею 94 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. При цьому посвідчити шлюбний договір може як державний, так і приватний нотаріус. Проте особи, які прийняли рішення про укладення шлюбного договору, звертаються, як правило, до приватних нотаріальних контор. Як свідчить статистика, протягом 2002 року по Україні посвідчено 171 шлюбний контракт приватними нотаріусами і 34 - державними. У 2003 році намітилася тенденція до зростання кількості укладених шлюбних контрактів, їх було укладено аж 477 (422 - посвідчено приватними нотаріусами, 55 – державними). Щодо віку, з якого особи мають право самостійно укладати шлюбний договір, то він збігається зі шлюбним віком, що встановлений для жінок у сімнадцять, а для чоловіків - у вісімнадцять років. У разі зниження шлюбного віку (на підставі частини другої статті 23 Сімейного кодексу) до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за письмовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом. У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебувають у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Шлюбний договір складається в трьох примірниках, один з яких зберігається в справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя. Щодо набрання чинності договором, то статтею 95 Сімейного кодексу України визначено, що в тому разі, якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ

1. 21.01.2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" (далі- Постанова). Пунктом 1 Постанови, передбачено ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.

Згідно пункту другого Постанови Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

З наведеного слідує, що зазначені служби ліквідуються, як самостійні юридичні особи, а виконання державної політики яка була покладена на ці органи буде здійснюватися Міністерством Юстиції України та його територіальними органами на місцях.

2.           Уніфікація (раціональне скорочення числа об'єктів однакового функціонального призначення) системи територіальних органів(дає змогу створити одинакову побудову територіальних управлінь юстиції);

3.           Перейменування головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

4.           Оновлення кадрової структури відомства (дозволяє залучати до роботи нові кадри);

5.           Нова кадрова політика - усі співробітники мають пройти перевірку. Перевірка ефективності роботи керівників системи юстиції буде проводитися за минулий рік. Всі, хто не пройде конкурсний відбір, потраплять у кадровий резерв.

6.           Введення системи приватної виконавчої служби. В Україні діятиме змішана виконавча система – державні та приватні виконавці.

7.           Запровадження системи бонусів для працівників цієї сфери.

8.           Оптимізація системи органів юстиції, тобто кількість структурних підрозділів в системі юстиції  має бути скорочена вдвічі.

9.           Пілотний проект передачі функцій надання реєстраційних послуг на місця. Функції Державної реєстраційної служби мають бути поступово передані місцевим органам самоврядування.

10.      Нова система контролю та якості реєстраційної системи – відкриття гарячої лінії, куди громадяни могли б звернутися зі скаргами.

11.      Нова система оскарження щодо дій реєстраторів – громадянам не потрібно звертатися до суду, оскаржити дії реєстратора можливо оскаржити безпосередньо в реєстраційній системі.

12.      Запровадження системи винагород для  державних реєстраторів за надання публічних послуг.

13.       Надання безоплатної первинної правової допомоги залишається одним з пріоритетних напрямків роботи Міністерства юстиції України, тому громадяни й надалі будуть отримувати безоплатну первинну правову допомогу в органах юстиції. Продовжують працювати телефонні «гарячі лінії» для осіб, які у зв’язку із фізичною неспроможністю або з інших причин не можуть звернутися до громадської приймальні. Таким особам також надаватиметься безоплатна первинна правова допомога через телефонні «гарячі лінії».

14.      Значне посилення санкцій відносно фактів корупції в органах юстиції. При системних проявах корупції відповідальність буде спільна, тобто нести її будуть як керівник так і співробітники, з наслідками звільнення та зміни керівництва.

15.      Впровадження електронних сервісів у частині реєстрації бізнесу відповідно до дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)».

16.      Розширення повноважень нотаріусів та передача їм функцій державних реєстраторів із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реалізації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення»

17.      Проведення реформування системи доступу до професії нотаріуса та запровадження анонімного тестування.

18.      Створення електронного нотаріального архіву.

19.       Впровадження принципу екстериторіальності у реєстраційній сфері та сфері надання адміністративних послуг. Таким чином, громадяни України можуть здійснити реєстраційні дії щодо прав на землю сільськогосподарського призначення не тільки у реєстраційній службі за місцем розташування земельної ділянки, а також в інших реєстраційних службах, що діють в межах відповідної області.

20.      Реалізацію вимог Закону України "Про адміністративні послуги", в частині надання якісних адміністративних послуг.

«Суть реформ полягає у змінах на краще, які зможе відчути кожен, хто прийде в державні органи і отримає максимально простий і прозорий сервіс без бюрократії, черг і хабарів» - міністр юстиції Павло Петренко.

ДО УВАГИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ,

СТРУКТУРНИХ УТВОРЕНЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ,

ІНШИХ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

Про заборону пропаганди комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки

21 травня 2015 року набрав чинності Закон України від 9 квітня 2015 року №317-VIII "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" (далі - Закон), яким забороняється пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки.

Пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки юридичною особою, політичною партією, іншим об’єднанням громадян, друкованим засобом масової інформації та/або використання у назві символіки комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів є підставою для відмови в реєстрації та/або припинення діяльності юридичної особи, політичної партії, іншого об’єднання громадян, підставою для відмови в реєстрації та/або припинення випуску друкованого засобу масової інформації.

У разі невиконання юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, друкованими засобами масової інформації вимог цього Закону їх діяльність/випуск підлягає припиненню в судовому порядку за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, або іншого уповноваженого органу державної влади.

Політичні партії, обласні, міські, районні організації або інші структурні утворення, передбачені статутом політичної партії, щодо яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, прийнято у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку рішення про невідповідність їх діяльності, найменування та/або символіки вимогам Закону, не можуть бути суб’єктом виборчого процесу.

Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України заборонено.

Юридичні особи, політичні партії, інші об’єднання громадян, зареєстровані на день набрання чинності Законом, у разі порушення його вимог зобов’язані протягом одного місяця з дня набрання чинності Законом привести свої установчі документи, найменування та/або символіку у відповідність із вимогами Закону. При цьому такі юридичні особи звільняються від сплати адміністративного збору під час державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із Законом.

У разі недотримання вимог Закону юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, зазначеними у пункті 3 статті 7 Закону, їхня діяльність підлягає припиненню в установленому законом порядку, крім випадків, коли юридичними особами, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян вжито заходів щодо дотримання вимог Закону, а неможливість державної реєстрації змін до установчих документів, пов’язаних з приведенням їх у відповідність із Законом, зумовлена об’єктивними причинами.

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.

Реєстраційна служба

Солонянського районного

управління юстиції

ВНУТРІШНІ НАВЧАННЯ

12.06.2015р. Головним спеціалістом Солонянського РУЮ Усенко І.А. проведено лекцію для працівників структурних підрозділів на тему: "Конфлікт інтересів  на державвній службі"

ПИТАННЯ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ

      Протягом останніх кількох місяців, попри війну, яка забрала 20-відсотків економіки, український уряд спільно з громадянським суспільством робить ті реформи, які необхідно було робити останні 20 років. Суть реформ полягає у змінах на краще, які зможе відчути кожен, хто звернеться до державних органів і отримає максимально простий і прозорий сервіс без бюрократії, черг і хабарів. На рівні держави запроваджуються максимально прості уніфіковані правила надання сервісу громадянам. Говорячи про вже зроблені кроки, хочемо відмітити, що Україна ухвалила надзвичайно важливий пакет антикорупційного законодавства. Крім прозорого створення антикорупційного бюро, в Україні відкрили інформацію про все майно, яке належить чиновникам. Наразі це досить серйозний інструмент для громадянського суспільства щодо контролю представників державного апарату.

      З метою оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції, раціонального використання бюджетних коштів та на виконання пункту 9 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України від 28 грудня 2014 р. № 76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, законодавчих актів України” щодо скорочення чисельності працівників державних органів на 20 відсотків   Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності. Це перший етап реформи, яку готував Мін’юст спільно з міжнародними, зокрема грузинськими експертами, які раніше були консультантами, а тепер займатимуться реалізацією цієї реформи на практиці.

    Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 30.10.2015 № 115/5 головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі перейменовано на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Крім того, замість самостійних управлінь державної виконавчої служби та реєстраційних служб, які раніше хоча і входили до структури головних управлінь юстиції, але підпорядковувались Державній виконавчій службі України та Державній реєстраційній службі, у зв’язку з ліквідацією цих органів на центральному рівні у структурі головних територіальних управлінь юстиції створені відповідні структурні підрозділи: управління державної виконавчої служби та управління державної реєстрації, які тепер будуть підпорядковуватись безпосередньо керівнику Головного територіального управління юстиції.  Оптимізація структури органів юстиції дозволить вивільнити додатковий фінансовий ресурс, який буде направлено на збільшення заробітних плат співробітників, які працюють в органах юстиції, а розроблена спільно з міжнародними експертами система оцінки ефективності роботи співробітників забезпечить добір кваліфікованих кадрів.

     Інформуємо громадськість також про реформу в системі доступу до професії нотаріуса та запровадження анонімного електронного тестування. Вже найближчим часом буде створено електронний нотаріальний архів. Також планується запровадження інституту приватних виконавців судових рішень, що дасть змогу значно поліпшити роботу на місцях у цьому напрямі. Адже завдяки введенню приватних виконавців можна запровадження інституту приватних виконавців судових рішень дасть змогу значно поліпшити роботу на місцях у цьому напрямі. Адже завдяки введенню приватних виконавців зможемо значно скоротити державні витрати на утримання виконавчої системи. Завдяки реформі з’являться нові робочі місця у приватному секторі та відійде в минуле корупція в цій галузі. Також це додаткова можливість людям самостійно обирати, йти до державного чи приватного виконавця, значно скоротити державні витрати на утримання виконавчої системи. Завдяки реформі з’являться нові робочі місця у приватному секторі та відійде в минуле корупція в цій галузі. Також це додаткова можливість людям самостійно обирати, йти до державного чи приватного виконавця,

Підсумовуючи, хочемо зазначити, що на сьогодні в Україні фактично впроваджуються докорінні реформи у всіх напрямах, охоплених сферою юстиції, результатом яких має стати віра громадян у справедливе правосуддя, верховенство права та усунення корупції.

ТИЖДЕНЬ ПРАВА

Тематична стендова експозиція у Солонянській районній бібліотеці (02.06.2015р.-05.06.2015р.)

ТИЖДЕНЬ ПРАВА

Головним Спеціалістом Солонянського РУЮ Усенко І.А. проведено лекцію для молодших школярів на тему: «Дитино, знай свої права" (03.06.2015р.)