Вимоги до статуту громадського об"єднання

1 січня 2013 року введено в дію Закон України «Про громадські об’єднання» (далі – закон), який запровадив нові підходи до створення та реєстрації громадських організацій та громадських спілок (далі – громадські об’єднання).

Відповідно до статті 1 Закону, громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Будь-яке громадське об’єднання повинно мати Статут.

Відповідно до статті 11 Закону, статут громадського об’єднання має містити такі відомості:

1) найменування громадського об’єднання та за наявності – скорочене найменування;

2) мету (цілі) та напрямки його діяльності;

3) порядок набуття і припинення членства ( участі) у громадському об’єднанні, права та обов»язки його членів( учасників);

4) повноваження керівника вищого органу управління, інших органів управління ( далі – керівні органи) громадського об’єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об’єднання та її заміни ( для громадських об’єднань, що не мають статусу юридичної особи);

5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об’єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв’язку;

6) порядок звітування керівних органів громадського об’єднання перед його членами (учасниками):

7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об’єднання та розгляду скарг;

8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об’єднання;

9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об’єднання ( у разі їх створення громадським об’єднанням, яке має намір здійснювати діяльність за статусом юридичної особи);

10) порядок внесення змін до статуту;

11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об’єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилося після саморозпуску, - для громадського об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

У статуті можуть бути передбачені і додаткові положення щодо утворення, діяльності та саморозпуску чи реорганізації громадського об’єднання, що не суперечать закону.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено безоплатну процедуру внесення змін до статутів громадських організацій, спілок, легалізованих на день введення цього Закону в дію шляхом реєстрації або повідомлення про заснування, протягом п’яти років з дня введення його в дію.

Для приведення статутних документів у відповідність до Закону, зареєстрованим громадським об’єднанням необхідно:

- прийняти рішення про скликання вищого органу управління громадського об’єднання;

- провести засідання вищого керівного органу управління громадського об’єднання;

- розглянути питання внесення змін до статуту та доповнити статут відомостями, наявність яких визначає стаття 11 Закону.

Після оформлення необхідних документів, громадське об’єднання повідомляє уповноважений орган з питань реєстрації, в якому знаходиться реєстраційна справа громадського об’єднання про прийняті зміни до статуту.

РЕЄСТРАЦІЙНА СЛУЖБА

СОЛОНЯНСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

ІНФОРМУЄ

09 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Солонянську районну організацію Політичної партії «СОЦІАЛІСТИ» (свідоцтво № 293 від 09.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Пегушин Павло Іванович.

Місцезнаходження організації: вул. Кірова, буд. 129, с. Широке, Солонянський район, Дніпропетровська область.

09 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Солонянську районну в Дніпропетровській області організацію Партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА "СОЛІДАРНІСТЬ» (свідоцтво № 294 від 09.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Хрипко Ігор Валерійович.

Місцезнаходження організації: вул. Гагаріна, буд. 26, смт.Солоне, Дніпропетровська область.

10 червня 2015 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції зареєстровано Територіальну організацію Політичної партії «ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК» в Солонянському районі Дніпропетровської області (свідоцтво № 295 від 10.06.2015), що діє на території Солонянського району Дніпропетровської області без набуття статусу юридичної особи.

Керівник структурного утворення політичної партії – Шувалова Наталя Іванівна.

Місцезнаходження організації: вул. Шевченка, буд.10, кв.32, смт.Солоне, Дніпропетровська область.

Корупція це суспільне явище чи вірус сьогодення?

Корупцію як суспільне явище можна розглядати на двох рівнях: економічному та політичному. У зв’язку з тим, що вона завдає значної шкоди державному устрою, функціонуванню державного апарату, підриває авторитет нашої держави на міжнародному рівні, порушує права людини, демократію та призводить до ряду інших проблем, які потребують виправлення, необхідно розглянути цю проблему з урахуванням діючого національного антикорупційного законодавства та досвіду зарубіжних країн.

Україна підписала та ратифікувала Угоду про створення групи держав по боротьбі з корупцією  (GRECO) від 05травня 1998 року, яка об’єднала  країни для спільного вирішення цього питання, розробки програм та  прийняття керівних принципів у використанні для розвитку  національного  законодавства та  практичної  роботи  і  створення  без затримки відповідного та ефективного механізму для спостереження  за  дотриманням  керівних принципів  та  впровадженням  інших  міжнародних  документів,  які прийматимуться для виконання Програми дій боротьби з корупцією

Україна розпочала цю доволі складну процедуру близько 20 років тому. Зокрема, у Конституції України  простежуються основи антикорупційного законодавства. Так, у статті 78 Конституції України міститься норма, де визначено, що: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом». Те ж саме відноситься до Президента України, представників виконавчої влади, суддів тощо.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року № 356/95–ВР містив ряд норм, які потребували вдосконалення та доопрацювання.  Зокрема, до осіб, які були відповідальні за вчинення корупційних правопорушень, не було віднесено Президента України, а основний вид відповідальності був – адміністративний. Звичайно інші види відповідальності також передбачалися, але Закон відсилав до нормативно-правових актів, у яких містились санкції.

18 жовтня 2006 року була ратифікована Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року № EST173, відповідно до якої Україна приєдналась до точки зору щодо необхідності здійснювати у невідкладному порядку спільну кримінальну політику, спрямовану на захист суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних   нормативно-правових актів і вжиття превентивних заходів. Тому, ця ратифікація здійснила свій вплив на вдосконалення антикорупційного законодавства. Для вдосконалення напрямку боротьби з корупцією був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI. Вказаний Закон значно розширив перелік осіб відповідальних за корупційні правопорушення. Доповнено перелік суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Варто наголосити, що цей перелік розкрито достатньо повно, включаючи не лише контролюючі органи, а й органи, які займаються координацією, організацією заходів та правового регулювання, запобіганню вчиненню корупційних правопорушень. Щодо заходів, які спрямовані на запобігання та протидії корупції, то перелік у Законі України «Про запобігання та протидії корупції»  доповнився обмеженням щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування; отриманням подарунків (пожертв) тощо.

Отже, якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Але враховуючи те, що проблема корупції досить складна та потребує кардинального вдосконалення, напрямок антикорупційного  законодавства потребує постійного вивчення та розробки, відповідно до подій часу. Саме на основі цього у жовтні 2014 року була проведена так звана антикорупційна реформа. Ідеться про закони України, спрямовані на протидію злочинності та корупції, а саме: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» № 1699VII; «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698VIІ; «Про запобігання корупції» № 1700VII (набрав чинності 26 квітня 2015 року); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів»                     № 1701VII. Крім того, Указом Президента України № 808/2014 від 14 жовтня 2014 року створено Національну раду з питань антикорупційної політики як дорадчий орган при Президентові України, діяльність якого спрямована на повноцінне й ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень у зазначеній сфері.

Прийняттю Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» передувала широка дискусія, ініційована органами влади за участю фахівців-практиків у галузі права, науковців, представників громадськості, до якої з відповідними пропозиціями залучався й автор як представник Громадської ради Міністерства юстиції України й інших неурядових організацій.

Ініціювали розроблення, обговорення та подальше прийняття антикорупційного пакета законодавчих актів на вимогу учасників масових протестів в Україні наприкінці 2013 — на початку 2014 року. Громадськість виступала проти свавілля керівництва держави, чиновництва та корупції, що унеможливили в Україні дотримання прав людини і громадянина.

Новим Законом внесено ряд змін, які є жорсткішими та вимогливішими до осіб, що входять до кола суб’єктів, які є відповідальними за порушення його норм.

Аналізуючи зарубіжний досвід можна дійти висновку, що основними показовими чинниками боротьби з корупцією у різних країнах світу є:

-          наявність у державі спеціалізованого антикорупційного органу;

-          існування кримінальної відповідальності за такі види злочину; 

-          активне залучення населення та громадян до заходів боротьби з корупцією;

-          впровадження Етичного Кодексу або інших етичних норм для державних службовців;

-          забезпечення високої заробітної плати державних службовців порівняно з іншими верствами населення;

-          розробка та дієвість антикорупційного законодавства; політична воля уряду з проведення відповідних реформ.

Як приклад, можна розглянути Сінгапур. Ця країна одна з країн-лідерів, де корупція знаходиться на мінімальному рівні. Це досягнуто за рахунок цілого ряду антикорупційних принципів, зокрема:

- оплата праці державних службовців знаходиться на високому рівні, відповідно до середньої заробітної платні успішно працюючих у приватному секторі осіб;

- контрольована щорічна звітність державних посадовців про їх майно, активи і борги (прокурор має право перевіряти будь-які банківські, акціонерні та розрахункові рахунки осіб, підозрюваних у порушенні Акту про запобігання корупції);

- принциповість у справах про корупцію відносно високопоставлених урядовців для підтримки морального авторитету непідкупних політичних лідерів;

- ліквідація зайвих адміністративних бар’єрів для розвитку економіки.

У Швеції, наприклад, боротьба з корупцією була направлена на регулювання скоріше домашніх господарств, ніж приватних підприємств, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), а не на заборонах і дозволах. Було відкрито доступ до внутрішніх державних документів і створено незалежну та ефективну систему правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Важливою умовою стала висока правова свідомість та культура. Швеція має один із найнижчих рівнів корупції в світі.

Варто зазначити, що в Данії, Швеції та Фінляндії немає спеціалізованих антикорупційних органів. Наприклад, у Швеції не існує навіть будь-яких спеціальних урядових програм по боротьбі з корупцією. Відповідальність за корупційні злочини та хабарництво передбачена загальним шведським законодавством, зокрема, Кримінальним кодексом, Кодексом про судочинство, Актом про аудит та іншими законодавчими і підзаконними актами або нормами міжнародних організацій, насамперед, Інтерполом. У Данії також не передбачено окремого пакету антикорупційних законів, однак, правопорушення такого роду караються кримінальним законодавством

Загалом, новий антикорупційний закон, на основі якого було створено нові контролюючі та превентивні органи з цього питання, увібрав досвід багатьох розвинутих країн. У країнах-лідерах з подолання корупції є інститути по боротьбі з корупцією усіх типів, проте є також такі країни, які взагалі не мають спеціалізованих органів по боротьбі з цим явищем. Отже, не можна говорити про переваги одного типу спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією над іншими. Саме тому, важливо наголосити на тому, що прийняття одного лише закону та розробки програм з подолання корупції не достатньо, оскільки одночасно з цим необхідно підвищувати правову культуру та свідомість населення.

Наприклад, Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області розроблено наказ від 22 грудня 2014 року  № 456/7 «Пріоритети роботи Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на 2015 рік», де одним з пріоритетів зазначено проведення заходів правоосвітницької спрямованості, у якому основна мета реалізації пріоритету полягає у підвищенні рівня правової освіти, формування у громадян правової свідомості, правової обізнаності та правової культури. Цей пріоритет реалізується за допомогою таких заходів, як: виступи у засобах масової інформації, лекції, семінарські заняття, бесіди, тижні права, години інформування, надання правових консультацій та інші заходи, передбачені Регіональною комплексною Програмою правової освіти населення на 2011 – 2015 роки, що затверджена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 25 березня 2011 року № 74-5/VI.

А також, пріоритетом є проведення антикорупційних заходів задля попередження та профілактики корупційних правопорушень серед працівників органів юстиції Дніпропетровської області та  удосконалення правових засад запобігання та протидії корупції в діяльності органів державної виконавчої служби.  

Дані стратегії та заходи на їх реалізацію проводяться з урахуванням зростання рівня корупції та її поширення в масштабах геометричної прогресії в діяльності органів державної влади, що становить загрозу національній безпеці України, тому необхідно забезпечити негайне вжиття системних та послідовних заходів, які повинні мати комплексний характер і базуватися на єдиній антикорупційній стратегії держави.

З метою формування єдиної практики застосування  антикорупційного законодавства  Департаментом антикорупційного законодавства та Департаментом з питань  юстиції та  безпеки Міністерство юстиції України  підготовлено інформаційні матеріали з приводу найбільш запитуваної інформації стосовно проведення спеціальної перевірки, перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про активи, та отримання відомостей про юридичну особу з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов'язані  з корупцією правопорушення.

         

           З вказаними метеріалами можна ознайомитися за посиланнями:

 http://old.minjust.gov.ua/50655

http://old.minjust.gov.ua/50656

http://old.minjust.gov.ua/50657 

ПРОТИДІЯ НЕГАТИВНОМУ ВПЛИВУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПРОПАГАНДИ ІНОЗЕМНИХ ТА ВІТЧИЗНЯНИХ ЗМІ.

Протягом останнього часу в Україні відбуваються негативні явища, що ставлять під загрозу інформаційну безпеку держави.
Останні події свідчать про дії з боку представників деяких іноземних та вітчизняних засобів масової інформації, які спрямовані на необ’єктивне висвітлення окремих подій з метою поширення неправдивих відомостей про те, що дійсно відбувається в державі.

Засоби масової інформації здійснюють вагомий вплив на формування суспільної думки. Проте, поширення неповної та недостовірної інформації, деструктивно впливає на суспільство, здійснюючи негативну пропаганду, що розпалює міжнаціональну ворожнечу.

З метою протидії негативному впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних засобів масової інформації та об’єднання українського суспільства навколо ідеї української державності Рада національної безпеки і оборони України прийняла Рішення «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», яке введено в дію Указом Президента №449/2014 від 01.05.2014.

Зазначеним Рішенням передбачені наступні заходи:

Зазначеним Рішенням передбачено необхідність розроблення комплексу заходів, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового забезпечення та попередження й нейтралізації потенційних і реальних загроз національній безпеці в інформаційній сфері, зокрема:

розроблення Кабінетом Міністрів України і внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до деяких законів України щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав;

розроблення і впровадження комплексних заходів організаційного, інформаційного і роз'яснювального характеру щодо всебічного висвітлення заходів з реалізації державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки та посилення контролю за додержанням законодавства з питань інформаційно-психологічної та кібернетичної безпеки;
вжиття заходів щодо забезпечення поширення у світі об'єктивних відомостей про суспільно-політичну ситуацію в Україні;

Сьогодні, коли негативний вплив інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних ЗМІ посилився, правова обізнаність, об’єднання українського суспільства навколо ідеї української державності вкрай необхідні.

Перед Україною стоїть завдання об’єднання багатоетнічного українського суспільства в єдину політичну націю з високим рівнем національної свідомості. Оскільки інформаційна діяльність засобів масової інформації буде і надалі незмінно зростати й посилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави, завдання полягає в тому, щоб ця діяльність відповідала українським національним інтересам, сприяла утвердженню незалежної Української держави.

Отже, сприймати інформацію необхідно виважено та усвідомлено, а також здійснювати її аналіз шляхом зіставлення окремих фактів і подій.

Закон України «Про основи національної безпеки України» (далі – Закон) визначає основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері. Такими напрямами є:
забезпечення інформаційного суверенітету України;
вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до запобігання і протидії корупції, зловживанням службовим становищем, іншим явищам, які загрожують національній безпеці України; забезпечення неухильного дотримання конституційних прав на свободу слова, доступ до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації та журналістів, заборони цензури, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції, за виконання професійних обов’язків, за критику; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.