ПРОТИДІЯ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ПРОПАГАНДІ

За умов швидкого розвитку глобального інформаційного суспільства, широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя особливого значення набувають проблеми інформаційної безпеки.

У цьому році на території нашої держави здійснюється психологічний тиск з боку засобів масової інформації іноземної держави, що ведуть так звану  «інформаційну війну» проти України,  втягуючи і захоплюючи стратегічні об’єкти української телекомунікаційної інфраструктури, з метою поширення неправдивих відомостей про події, що дійсно відбуваються в країні.

Ще з початку окупації Криму були зафіксовані грубі порушення свободи слова. При цьому, кількість таких порушень щоденно зростає. Все це відбувається на тлі масованого і агресивного інформаційного наступу іноземної пропаганди, яка всупереч європейським стандартами у сфері засобів масової інформації, розпалює в Україні міжнаціональну ворожнечу.

Особливо важливим є вплив ЗМІ на формування національної свідомості, оскільки вони виступають вагомим засобом створення історико-культурного інформаційного простору держави, який, по суті, є тим духовно-ідеологічним цементом, що скріплює народ у політичну націю.

Однак ЗМІ можуть не лише консолідувати суспільство, а й відігравати вагому роль, підривати його соціально-психологічну стійкість шляхом створення і просування у масову свідомість негативних ціннісних образів, чужих вітчизняній культурі ідеалів і цінностей. Тому суспільство й держава повинні постійно дбати про нейтралізацію регресивних тенденцій в інформаційно-аксіологічному полі й мобілізовувати ресурсний потенціал ЗМІ для формування такої ціннісної системи, яка змогла б забезпечити духовну єдність суспільства.

Ця проблема є особливо актуальною сьогодні для України, перед якою стоїть завдання консолідації багатоетнічного українського суспільства в єдину політичну націю з високим рівнем національної свідомості. Оскільки інформаційна діяльність засобів масової інформації буде і надалі незмінно зростати й посилюватися, впливати на всі сторони життєдіяльності суспільства і держави, завдання полягає в тому, щоб ця діяльність відповідала українським національним інтересам, сприяла утвердженню незалежної Української держави. Тому дослідження інструментів впливу ЗМІ на формування української національної свідомості є доцільним і своєчасним.

Водночас слід зазначити, що формування і зміцнення національної свідомості засобами ЗМІ значною мірою залежить від їх позиції у суспільстві. За умови, якщо засоби масової інформації є незалежними й здатні культивувати, збагачувати загальнодержавні й національні цінності в умовах глобалізованого світу, відтворювати і транслювати історико-культурні традиції, утверджувати національну мову, культуру, що є можливим у демократичному суспільстві, – вони сприяють творенню єдиного інформаційно-культурного простору держави, формуванню духовних основ нації, виступають дієвим інструментом консолідації суспільства в єдину національну спільноту.

Про протидію негативному впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних засобів масової інформації

            У цьому році народ України став свідком, як на території нашої держави здійснюється психологічний тиск з боку засобів масової інформації, що ведуть так звану  «інформаційну війну» проти України, з метою поширення неправдивих відомостей про події, що дійсно відбуваються в країні.

             Світовий досвід функціонування демократичних "інформаційних" суспільств та проведений аналіз беззастережно вказує на прямий зв'язок між ЗМІ та станом інформаційної безпеки держави. Зазначимо, що вплив ЗМІ на інформаційний простір прямо залежить від низки обставин, які визначають ефективність впливу ЗМІ:

- технічного рівня розвитку інформаційних та телерадіол мереж;

- конкурентоспроможності вітчизняного інформаційного продукту;

- існування широкого вибору між альтернативними каналами отримання інформації (різні ЗМІ - різні власники);

- законодавчого забезпечення діяльності галузі (юридичні гарантії свободи слова, встановлення обмежень щодо розповсюдження інформації з обмеженим доступом, закріплення відповідальності за поширення недостовірної інформації, обов'язкове висвітлення діяльності державних органів тощо);

- рівня сформованості інститутів громадянського суспільства, які захищають національні інтереси (включно з діяльністю самостійних центрів інформаційного впливу, які представлятимуть інтереси держави);

- координації діяльності усіх державних органів, які контролюють, ліцензують, здійснюють моніторинг ЗМІ тощо.

        Поряд з цим Існує інший вектор впливу на стан інформаційної безпеки суспільства. Це вплив на діяльність самих ЗМІ. Особливу увагу, необхідно приділити чотирьом з них.

        Перший - це вплив нормативно-правового регулювання діяльності ЗМІ. Нормами національного законодавства встановлюються правовий статус, обмеження у діяльності ЗМІ, особливості ліцензування, відповідальності, а також особливий порядок діяльності, наприклад, протягом виборчого процесу.

        Водночас значна кількість нормативних актів, які регулюють діяльність ЗМІ та інших суб'єктів в інформаційній сфері України, є недосконалими, часто залишаються неузгодженими між собою або ж містять положення, що виключають одне одного. Як приклад можна назвати невизначеність правового статусу Інтернет-видань та їх співробітників у чинному законодавстві.

        Тому в умовах зростання відвертої заангажованості ЗМІ політичними, економічними, фінансовими та кримінальними структурами перед вітчизняним законодавцем невідворотно постало питання про необхідність раціонального законодавчого врегулювання діяльності засобів масової інформації. Проте необхідно уникнути двох крайнощів - надмірного адміністрування та "свободи без кордонів". Для цього слід сформувати чітку громадську позицію щодо зменшення впливу існуючих негативних факторів на загальну ситуацію в країні.

         Засоби й технології впливу на сферу мас-медіа в демократичному суспільстві не повинні вичерпуватися правовим регулюванням діяльності ЗМІ. Правове (державне) регулювання спирається лише на норми регламентування діяльності ЗМІ, що встановлюються й охороняються державою. При цьому формальні правила не можуть враховувати всіх традицій та особливостей вітчизняної журналістики.

        Другий - це комерціалізація діяльності ЗМІ, тобто їх спрямованість, в першу чергу, на отримання прибутку (а зовсім не на об'єктивне інформування суспільства), що часто пояснюється законами розвитку економіки та необхідністю вільної конкуренції на медіа-ринку. З огляду на особливості психології людини через ЗМІ найкраще продаються насильство, секс, розважальні програми, які несуть мінімум змістового навантаження. Це також можуть бути матеріали, підготовлені на замовлення, цикли передач і статей, спрямовані на створення або підтримку позитивного іміджу владних чи бізнес-структур, а інколи навіть іноземних суб'єктів.

         Таким чином, економічні чинники у поєднанні з диктатом з боку власників ЗМІ часто призводять до того, що їхнім працівникам часто важко відстояти свою позицію. Обслуговуючи інтереси конкретних комерційних структур та з метою збереження або збільшення обсягів тиражу* ЗМІ поширюють насамперед інформацію, яка привертає увагу найбільшого числа громадян, навіть якщо вона відноситься до розряду скандальної чи низькосортної.

          Тому при застосуванні ринкового (економічного) регулювання діяльності ЗМІ слід обов'язково враховувати, що вільна конкуренція не завжди гарантує реальний плюралізм думок. Іншими словами, ринкова конкуренція створює ринкову цензуру.

        Третій - це залежність від власника, в яку попадають ЗМІ, що пройшли процес акціонування. Внаслідок ринкових перетворень в інформаційній сфері майже всі вони представляють інтереси або окремих фінансово-політичних груп, або іноземних замовників. До цього необхідно додати, що часто власниками ЗМІ виступають іноземні юридичні або фізичні особи.

          З одного боку, держава захищає права суб'єктів господарювання на інформацію, а з іншого - надає представникам багатьох органів державної виконавчої влади право доступу до інформації, що захищається. За підрахунками фахівців більше ніж 30 міністерств, відомств та державних комітетів наділені правом контролю за окремими сферами діяльності підприємств. Вони виконують покладені на них завдання І функції на підставі спеціальних законів, що регламентують їх правовий статус та які з точки зору правового захисту комерційної таємниці вступають у протиріччя із законами, що містять норми, пов'язані із захистом комерційної таємниці підприємства.

          Право на доступ до інформації, у тому числі комерційної таємниці, суб'єктів господарювання, передбачене у спеціальних законах, зокрема законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про Державну податкову службу", "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю", "Про державну статистику", "Про аудиторську діяльність", "Про Державну контрольно-ревізійну службу" тощо.

          Окремим фактором впливу на діяльність ЗМІ є загроза монополізації цієї сфери. Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об'єднань у сфері їх діяльності призводить до:

- використання таких об'єднань для інформаційного впливу на суспільство з метою формування переконання в його членів про доцільність або необхідність тих чи інших перетворень у суспільній, політичній чи економічній сферах країни в інтересах власників ЗМІ;

- обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;

- здійснення впливу на свободу дій політичних партій;

- вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв. Четвертий фактор - адміністративний тиск з боку держава.

Значна частина проблем, пов'язаних із діяльністю ЗМІ, має етичний відтінок і не вирішується правовими чи адміністративними засобами.

        У демократичних країнах самі повідомлення мають інформаційний (необов'язковий характер) і називають прес-релізами. Вони надзвичайно затребувані самими ЗМІ, часто через обмеженість власних можливостей отримання інформації, нестачу часу, а деколи через банальну лінь. Інша справа, що в умовах свободи слова неприпустимою є практика поширення обов'язкової до висвітлення інформації, що мало місце в Україні до кінця 2004 року і викликало бурхливий спротив журналістського середовища.

           Окрім зазначених вище правових, організаційних та інших проблем у діяльності засобів масової інформації на стратегічний розвиток сфери ЗМІ впливають й суто технічні проблеми.

            Серед них насамперед слід виділити використання застарілих технологій, таких, наприклад, як проводове радіо. Жодним чином не заперечуючи його важливої соціальної ролі в суспільстві (радіомовлення у сільській місцевості здійснюється переважно через проводове радіо), визнаємо, що технологічно - це позавчорашній день вітчизняного телерадіопростору.

          Суттєвий вплив справляє також відставання у розвитку таких новітніх засобів комунікації, як Інтернет, супутникове мовлення тощо внаслідок відсутності в державі необхідних для цього ресурсів. Подальший розвиток кабельного мовлення в Україні стримується властивим галузі монополізмом, вилученням місцевих програм на користь іноземного мовника.

            Зрештою, чи не найактуальнішим сьогодні є питання переходу на цифровий формат мовлення. Тільки у цьому слід шукати шлях, нехай і тимчасового, але вирішення проблеми вичерпності радіочастотного ресурсу, проблеми технічної якості мовлення тощо.

          ЗМІ є найзручнішим та найдієвишим каналом поширення інформації у сучасному світі. Сучасний стан інформаційних технологій зробив можливим одночасне сприйняття однакової інформації в режимі on-line.

         Українське законодавство визнає ЗМІ: телебачення, радіомовлення та пресу. За всіма ознаками до цього переліку слід додати Інтернет, однак на рівні законодавства цього не зроблено. Кожен із цих видів ЗМІ має власні особливості сприйняття споживачами.

           Найпоширенішим та найефективнішим засобом маніпулятивного впливу є телебачення. Разом з цим стрімкий розвиток Інтернет та його можливості з передачі текстової й аудіовізуальної інформації дозволяє прогнозувати вихід Інтернет на провідні позиції серед ЗМІ.

           У своїй діяльності ЗМІ повною мірою користуються свободою слова, як одним із базових здобутків демократичного устрою. Зазначена свобода повинна урівноважуватися свободою вибору споживача інформації та правовою відповідальністю за зловживання свободою слова. Свобода слова не є абсолютною. Державний та громадський контроль за діяльністю ЗМІ у тій чи іншій формі існує навіть у країнах - колисках демократії.

           Факторами, що найбільше впливають на діяльність ЗМІ, на сучасному етапі є: правова регламентація їх статусу, комерційний характер їх діяльності, політика власників та вплив з боку держави. Останні два фактори може бути використано в інтересах забезпечення інформаційної безпеки держави.

            Можемо констатувати, що ЗМІ є не просто суб'єктами впливу на масову свідомість, але й ключовим інструментом, за допомогою якого проходить безпосереднє її формування. Засоби масової інформації, повинні виконувати функції посередника між джерелами інформації - органами державної влади, громадськими організаціями, політичними партіями, та її споживачами - громадянами.

         Отже,  на сучасному етапі в нашій країні не існує ЗМІ в повному розумінні, а існують засоби масової пропаганди й агітації, за допомогою яких ті чи інші політичні сили формують суспільну думку. Тому зростає значення узагальнення й впровадження на законодавчому та практичному рівнях сучасних підходів до забезпечення незалежності ЗМІ, обмеження впливу на них олігархічних і кланових структур, з одного боку, та протидії залежності ЗМІ - з іншого.

РЕФОРМИ ТРИВАЮТЬ

Нова кадрова політика Мін’юсту та проведення відкритих і доступних кожному конкурсів на заміщення керівних посад у органах юстиції заклали міцний фундамент, який забезпечить перетворення Міністерства юстиції на міністерство справедливості. Про це в ході прес-ланчу з журналістами за участі нових керівників управлінь юстиції в регіонах повідомив Міністр юстиції Павло Петренко.

«Коли я прийшов працювати на державну службу, я був шокований тим, як працює ця машина. У першу чергу це стосується ставлення службовців до людей. Зміна кадрової політики – це перший крок на шляху до якісних змін міністерства. Ми заклали фундамент для того щоб громадяни почали змінювати ставлення до нашого міністерства, щоб Мін’юст став справжнім міністерством справедливості і тим органом, де можна отримати юридичну допомогу», - зазначив очільник Мін’юсту.

За його словами, будь-які зміни роблять люди, а з тими людьми, які 20 років працювали за принципом вимагання грошей і створення проблем, реформу не проведеш.

«З перших днів після призначення ми почали робити чіткі кроки у змінах Міністерства юстиції. Тоді ми сформували кадрову комісію і прийняли рішення про зміну філософії набору керівників. Почалися конкурси і публічні тестування. Тоді ми запустили процес, який нині дає перші результати», - наголосив Міністр юстиції.

Він також розповів про ті реформи, які були запроваджені Мін’юстом з початку цього року та поділився планами на наступний рік.

«Перш за все, ми маємо завершити процес переформатування персонального складу Мін’юсту. За рахунок зекономлених завдяки ліквідації корупційних схем коштів ми підвищимо зарплати співробітників органів юстиції та зробимо роботу в органах юстиції привабливішою для спеціалістів», - заявив Павло Петренко.

Друге завдання – це завершення процесів децентралізації та передача функцій і сервісів на місця. Ще одним пунктом є підтвердження статусу найбільш електронного органу влади. Цьогоріч Мін’юст справедливо отримав це звання. Наступного року треба завершити розпочаті проекти і запустити проект «Електронний будинок юстиції» по всій країні, щоб через Інтернет можна було отримати будь-яку послугу, яку надає Міністерство юстиції.

«Четвертий амбітний проект, який я хочу анонсувати – це реформа системи виконання покарань. Ми маємо радянську репресивну пенітенціарну систему, яка залишилася нам у спадок. Ті нелюдські умови, в яких перебувають ув’язнені, мають відійти в минуле. Разом з експертами ЄС та нашими партнерами з Великої Британії ми напрацьовуємо концепцію реформування системи виконання покарань, яка буде спрямована на відхід від радянської системи тюрем до європейської. Це будуть революційні зміни, завдяки яким наші ув’язнені зможуть відбувати покарання у людських умовах. Буде проведено повний аудит та подальша оптимізація установ виконання покарань», - заявив Павло Петренко.

Окрім цього, Міністр юстиції представив найактивніших представників нової команди органів юстиції у регіонах.

Начальник головного територіального управління юстиції у Києві Станіслав Куценко поінформував присутніх про запровадження реформ у столиці і розповів про плани щодо створення Електронного будинку юстиції в Києві.

«Ви зможете просто зайти в Інтернет, завантажити необхідні документи і поштою або кур’єром отримати те, що вам потрібно. Батьки зможуть подати заяву про народження дитини, завантажити документи і поштою отримати банківську картку уже з першою виплатою. Те саме зі сплатою аліментів – якщо є прострочений платіж, ви можете зайти в базу і банківською карткою зробити виплату. Аналогічно автомобілісти зможуть погасити прострочення оплати штрафу. Таким чином ми пропонуємо абсолютно новий підхід, коли немає жодного контакту з чиновником – немає корупції», - зауважив Станіслав Куценко.

Начальник ГТУЮ в Миколаївській області Роман Возняк у свою чергу особливу увагу приділив підготовці нового покоління юридично освічених українців.

«Ми готуємо нове покоління, яке знатиме свої права, житиме у вільній країні і демократичному суспільстві. Ми залучили молодь і школярів до відкриття школи права, щоб розповісти їм про реформи Мін’юсту. Отримавши нові знання, наша молодь вже своїм батькам, матерям, дідусям і бабусям розповідатимуть як можна користуватися онлайн сервісами, як зареєструвати бізнес, як подати через Інтернет заяву до органів РАЦС», - зазначив очільник Миколаївського ГТУЮ.

Серед досягнень області він назвав те, що 87% відвідувачі органів юстиції залишають позитивні анонімні відгуки ставленням до людей з боку співробітників.

За словами начальника ГТУЮ у Львівській області Ярослава  Жукровського, органи юстиції області працюють за новою філософією – юстиція відкрита для людей.

«Я розробив плакати, на яких є номер мого мобільного, люди можуть мені телефонувати в будь-який момент, телефон завжди зі мною. У себе в кабінеті я поставив відеокамери, через які відвідувачі можуть дивитися, що відбувається в кабінеті», - поінформував він присутніх.

Окрім того, новацією став перший в історії України онлайн конкурс з добору працівників.

«20 годин прямого ефіру на ресурсі YouTube, 15 тисяч переглядів. Кожну співбесіду з кандидатами в режимі онлайн переглядало щонайменше 300 глядачів», - наголосив Ярослав  Жукровський.

Як зазначила начальник ГТУЮ у Рівненській області Інна Смачило, її підлеглі роблять усе, щоб українці знали, що у органах юстиції вони 100-відсотково зможуть захистити свої права.

 Рекомендації по запобіганню насилля щодо дитини

  

 Право дітей нашої країни на захист від усіх форм насильства гарантується 28 і 52 статтями Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Статтею 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Разом із тим, важливо відмітити, що школа, на думку дітей, є тим місцем, де вони зустрічаються із жорстоким ставленням та знущанням. А насильство породжує таку ж саму жорстокість з боку дитини.

НАСИЛЛЯ В СІМЇ

Насиллям в сім’ї є:

 Знущання над дитиною; Нанесення побоїв; Завдання шкоди здоров’ю; Залякування дитини; Порушення її статевої недоторканості; Навіювання страху; Перебивання дитини під час розмови; Ізоляція дитини; Контроль (обмеження) доступу до спілкування з ровесниками; Ігнорування дитини; Незадоволення основних потреб; Використання дитини як засіб економічного торгу; Погроза залишити дитину; Погроза фізичною розправою; Поводження з дитиною як з прислугою; Відмови в поінформуванні про важливі рішення сім’ї.

Щоб такого не було (рекомендації учнів своїм одноліткам):

 · Твої права в сім’ї в нашій державі захищають Сімейний кодекс України та Цивільний кодекс України;

 · Будь поінформованим та нагадуй батькам про існування твоїх прав (права дитини є такими ж як і права дорослих, які є закріпленими в ІІ розділі Конституції України);

 · Намагайся завжди шукати порозуміння з батьками;

 · Не соромся звертатися за допомогою до кваліфікованих спеціалістів, вчителів, психологів, працівників прокуратури, кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

 · З 14 років ти маєш право особисто звернутися в суд щодо порушень твоїх прав батьками

Рекомендації для батьків:

 · Забезпечити фізичну безпеку – не залишати дитину без нагляду;

 · Підтримуйте сімейний розклад дитини;

 · Слідкуйте за дитиною: Будьте послідовним, Усно визначайте свої опікування та межі дозволеного, Давайте настанови, а не покарання, Приділяйте дитині свій час і увагу, Беріть участь вжитті дитини: ігри, шкільні заходи, Залучайте дітей до своїх заходів;

 · Заохочення і підтримка: Заохочуйте дітей займатися тим, чим їм цікаво, Будьте позитивними, Навчайте їх необхідних навичок, Якщо дитини вас дратує, скажіть їй свої відчуття від першої особи «Мені важко коли хтось заважає», Довіряйте дітям, Визнавайте право її на особисте життя, Поважайте почуття інших батьків, Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці.

НАСИЛЛЯ НА ВУЛИЦІ

Насиллям на вулиці щодо дітей є:

 - Фізичне насилля: Грабіж, Розбій, Побиття, Проституція, Примусова праця (збирання і здача металобрухту, макулатури, порожні пляшки, миття машин, праця вантажниками).

 - Моральне насилля: образи, приниження честі та гідності.

 - Злочини проти власності: грабіж, вимагання.

 - Сексуальне насилля: проституція, зґвалтування, розбещення.

Шляхи подолання (Як себе поводити):

 · Не ходити самому по вулицях в вечірній та нічний час;

 · Не спілкуватися із незнайомими особами;

 · Не виставляти на показ коштовні речі (прикраси, мобільні телефони, гроші);

 · Не вживати алкогольні, наркотичні засоби (це призводить до втрати самоконтролю);

 · Не провокувати своєю поведінкою інших (викликаючі одяг та поведінка);

 · У випадку працевлаштування, вимагай від працедавців дотримання норм трудового законодавства щодо неповнолітніх (укладення трудового договору у письмовій формі із зазначенням умов праці);

 · Якщо на твоїх очах відбувається правопорушення, дуже важливо не бути втягнутим у нього щоб не стати жертвою або співучасником;

 · Якщо ти став свідком правопорушення, варто обов’язково звернутись до правоохоронних органів і надати їм інформацію про це. Таким чином ти убережеш себе й інших людей від того, щоб не стати жертвою.

 

Рекомендації щодо запобігання проявам насильства серед дітей для впровадження у роботі на базі навчального закладу

Оскільки діти проводять багато часу саме в навчальних закладах, то вони мають відігравати одну з ключових ролей у справі захисту дітей від насильства. Сучасні заклади освіти й виховання при всіх їх проблемах, труднощах, недоліках зберігають статус одного з основних інститутів соціалізації особистості, її становлення і розвитку. Відповідно педагоги  навчальних закладів  зобов’язані забезпечити умови, які б сприяли утвердженню людської гідності дитини та її розвитку.

 1. Продовжити ознайомлення педагогічних працівників, дітей та батьків з інформацією про форми і види  насильства та його наслідки.

 2. Проводити системну роботу по створенню безпечного освітнього середовища в навчальних закладах шляхом запровадження освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них - програма "Медіація ровесників"  та «Шкільна служба порозуміння», які дозволяють формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у школі, створювати безпечне здорове середовище у дитячих  колективах. Така робота допоможе знизити рівень агресії у школі, дасть можливість вирішувати спірні питання ненасильницьким шляхом, усуне можливості для переходу від конфлікту до насильства

 3.Залучати учнів до просвітницько-профілактичних заходів, які базуються:

 ·  на  розвитку культури миролюбного і конструктивного вирішення конфліктів;

 ·        співпраці (школярі вчаться навичкам конструктивної взаємодії і побудови довірливих стосунків між собою);

 ·        толерантності (школярі вчаться сприймати і поважати різницю між людьми як наслідок відмінностей у цінностях та поняттях);

 ·        навичках позитивного емоційного прояву себе (школярі навчаються самоконтролю і неагресивному висловленню своїх відчуттів);

 ·        навичках миролюбного налагодження конфліктів (школярі навчаються навичкам вирішення суперечок із врахуванням взаємного інтересу сторін і збереженням дружніх стосунків).

 4. Проводити серед педагогів навчальні заняття, тренінги під час яких розкривати механізми виявлення  «легких» форм насильства й  реагування на нього, адже саме з них  починається формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного .

 5. Необхідно розробити план дій щодо розв’язання проблеми насильства та запровадити систему постійного відстежування випадків насильства серед дітей, виявлення дітей-агресорів, організувати з ними системну індивідуальну і групову роботу фахівців (психологів, соціальних педагогів ЦСССМ).

 6. Будь-яка бесіда з дитиною-агресором має базуватися на загальнолюдських цінностях. Важливо не залишити поза увагою батьків таких дітей, надавати їм соціально-психологічну підтримку. Обов’язково залучати  соціальні служби в випадках виявлення кризового стану у родині.

 7. Класні керівники, вихователі  мають  враховувати рекомендації психологів щодо роботи з  агресивними,  конфліктними, демонстративними, гіперактивними дітьми в своїх виховній роботі

 8. Працівники психологічної служби повинні залучати таких учнів до тренінгів з розвитку комунікаційних навичок, ефективного спілкування;  формування навичок асертивної поведінки,

 9.Впроваджувати конфіденційні механізми повідомлення про випадки насильства або його виникнення : телефон довіри;  «скринька довіри».

 10.З метою своєчасного попередження насильства необхідно навчити  педагогів  правильно ідентифікувати насильство як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей.

 11. Брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного стилю  поведінки тому необхідним є  проведення в школі більше спортивних змагань командного типу .

 12.Педагогічним працівникам необхідно   більшу  увагу приділяти  психосексуальному  вихованню  дітей,  зокрема ознайомлювати учнів з прийнятними способами вираження особистісних симпатій.

 13. Ознайомити всіх працівників навчальних закладів з алгоритм реагування на випадки насильства серед дітей і дорослих. Чітко визначити можливі дії,обсяг обов’язків  і  відповідальність  адміністрації, вчителя, психолога і соціального педагога . Алгоритм має враховувати вимоги  чинного законодавства та залучати окрім внутрішніх ресурсів школи сторонніх фахівців: представників служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації тощо (за необхідності).

  14. Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена, вчитель має надавати дитині лише первинну психологічну допомогу, а потім передавати її фахівцеві.  Дитина-агресор та постраждала дитина  мають  отримати допомогу професіонала. Необхідно зменшити кількість спроб вирішити такі проблеми вчителем  самотужки.

 15. З педагогічним працівникам  необхідно проводити системну просвітницьку роботу з питань формування  культури толерантного спілкування, подолання стереотипів педагогічної діяльності, конфліктології та медіації.

 16. Не припустимими є   прояви психологічного та фізичного насильства стосовно учнів   педагогами закладів (порівняння, навішування ярликів, ігнорування почуттів  , образи, шантаж,погрози, приниження,«нехтування потребами дитини», стусани…) Педагогам необхідно не лише коригувати наявні форми поведінки у дітей, а і власним  прикладом  демонструвати повагу до людської гідності.

  17. Шкільні психологи та соціальні педагоги мають бути ключовими особами  у ланцюгу дій, спрямованих на попередження насильства у школі

 18. Класним керівникам спільно з психологами та соціальними педагогами постійно проводити просвітницькі заходи з батьками під час яких розкривати питання психологічного впливу насильства на формування особистості дитини, відповідальності батьків за  порушення та ігнорування правами дітей.

РЕФОРМИ ТРИВАЮТЬ

З 20 листопада 2015 року в Україні запроваджено електронний сервіс з проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року № 890 «Деякі питання забезпечення запровадження електронного сервісу з проставлення апостиля» створено Електронний реєстр апостилів (далі – Реєстр), який є єдиною електронною базою даних, що містить відомості про проставлені апостилі з дня його запровадження.

Однією з важливих функцій Реєстру є дистанційне опрацювання документів органами, уповноваженими на проставлення апостилю. Завдяки використанню сучасних технологій громадяни і юридичні особи зможуть отримати дану послугу за місцем свого перебування у будь-якій області, без потреби витрачати кошти і час на поїздку до Києва. Прийняття, розгляд та видача документів, поданих для проставлення апостиля відтепер здійснюватимуть територіальні органи юстиції, а саме: відділи державної реєстрації актів цивільного стану, перелік яких наведено у додатку 1 до Порядку проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2015 року № 2268/5, (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року 1419/27864).

Формування штампу апостиля здійснюватиметься органом уповноваженим на проставлення апостиля за допомогою програмних засобів Реєстру у вигляді електронного документа.

Будь-яка особа за допомогою мережі Інтернет зможе безоплатно перевірити факт видачі апостиля у режимі он-лайн через веб-сторінку, яку веде адміністратор Реєстру.

Проставлення апостиля на документах, поданих до Міністерства юстиції України до 20 листопада 2015 року здійснюється у порядку та в терміни, що діяли до запровадження електронного сервісу проставлення апостилів.